Читати книгу - "Що сказано"

— Чому б вам не опублікувати, що бачили? — запитав Аркадій.

— Якщо уряд не хоче, аби загал дещо знав, то мусить бути на те причина, — пояснив лікар.

Аркадій і Ластівка кивнули:

— Ясно, що мусить бути причина.

За годину сорочка на Аркадієві просякла потом. Йому доводилось повторювати кожне речення тричі.

— Це поруч Польщі.

— Не почув?

— R-0-Z-D-O-R-I-Z-H-A.

— Як-як?

— Спочатку ми були в Берхтесґадені, потім…

— Як кажете?

— B-E-R-C-H-T-E-S-G-A-D-E-N.

— Назва ніби німецька.

— Авжеж. Там ми зустрілися — дружина і я.

— О, то ви не з одного краю?

— З одного, але зустрілися в таборі.

— У таборі для переміщених осіб?

— Так.

— І ви теж були в тому таборі, пане Забобон?

— О, так.

— А де ви жили перед тим?

— P-A-R-I-S.

— Франція?

Коли двері зачинилися, Аркадій пішов та й копнув пса. То був останній американець, який побував у них вдома.

Гроші

Аркадієві право власності провіщало чорні десятиліття іпотеки і понаднормової роботи, димних печей і дірявих дахів, гірких ранків і сумних вечорів, мовчазних сердець і втомлених тіл.

— Гроші, гроші, гроші, — лаявся він.

— Стережися сліпоти, — застерігав його Стефан, гуляка, гріховодник, що надúхався Платона.

Ластівка з Аркадієм весь час воювали.

— Мені потрібні кишенькові гроші! — верещала вона, копаючи стілець.

— Що тобі треба? Я куплю.

— Ні, я хочу купити це сама.

Вона знову взялася за шиття. Вільна кімната на третьому поверсі була заставлена коробками крепу, яскраво розцяцькованої синтетики і жовто-зелених ситців.

— Ти чула, що я сказав, — гарчав Аркадій.

— Селюк! Дарма ми одружилися. Між кастами ладу не буває.

Після сварки вона зачинялась у ванній. Аркадій спересердя хапав столового ножа і намагався відгвинтити замок.

Малий Бо сидів на своєму високому стільці за обіднім столом і не міг нікуди втекти.

Утім, Стефан мав рацію: Аркадієва кров була бездоганна. Попри часті спалахи, йому не часто спадало на думку, що він не зобов’язаний годувати всіх, кому трапилося мешкати в його домі.

Позаяк Аркадій не пив, єдине полегшення йому давав крик. Він постійно був розлючений. Під час суперечки про телефонний рахунок він підскочив і вдарив Ластівку — її віднесло на два кроки, доки вона не вернула собі рівновагу і стала. Видивилась на нього, не кажучи ні слова, сірі очі — мов лід, а тоді плюнула: слина влучила не в обличчя, а на комір пальта.

Він крутнувся, вийшов. Треба було постригти траву, тож виволік косарку з гаража, смикнув за шнур — раз, другий, нарешті мотор запустився, пихкаючи димом, і Аркадій повів косарку вперед. Сука.

Його гнітила стіна навкруг нього. Його лють була тією стіною, і лють була ж і тараном, щоб її рознести. Сука. Знаєш лише себе та свої бажання. Та що ти знаєш? Тутешні хазяї ставляться до тебе, як колись росіяни. Тут кабала непомітна. Кажуть, тут це можливо — перейти з одного класу до іншого. Проте не перейдеш, якщо не вб’єш свою сутність. Він занурив косарку в траву і вдихнув пахощі. Ненавиджу тебе, корислива суко, мугикав він, і вітер сушив краплі поту на його чолі. Скрізь рабство. На роботі він раб Копфа. Раб своєї жінки, бо колись сказав їй «Я кохаю тебе», а слова ті, як наручники, не давали піти, зімкнувши обох їх разом у серці. І найгірше — він ні з ким і ніколи про це не говорив. Він взагалі майже ні з ким не розмовляв. Він хотів покинути дружину. Але чоловік вартий стільки ж, скільки його слово. Якщо він зламає слово, тоді хто він такий? Він нахилився роздивитися гусеницю, що лізла по камені, її пухнасте тільце вигиналося знаком питання. А що хоче знати вона? Як жити? Як старітися з жінкою, котра, здається, заповзялася доконати його своїми скаргами? Ніби він не працює цілий час, ніби він і так, відколи вони перебралися до передмістя, не взяв на себе більше, ніж здатен тягти? Сидіти б їм досі в гетто на нижньому Іст-Сайді. Чого всі вони від нього хочуть? Щоб він працював без любові? Почуття живлять чоловіка. Не сон і не їжа. Але й не цю жінку він полюбив колись. Які у чужинців обов’язки одне перед одним? Йому кортіло сказати: «Я тебе не знаю. Дай мені спокій. Хто ти така, щоб щось у мене просити?». Його гнітили і її зашкарубла шкіра, і фарбоване волосся. Їй уже не подобалося з ним кохатися. Але коли вона сказала, що хоче окреме ліжко, він хитнув здоровезною головою: Ні. Як тільки він перестане відчувати, що вона поруч, їхньому шлюбу кінець.

А якщо він захоче з кимсь переспати, чому ні? Проте зрадити боявся, тож пішов на порнофільм у Нью-Йорку. Дістав і задоволення, і відразу. Чувся пересиченим і отруєним від того пірнання в умоглядну фантазію, від споглядання дій, що чинилися так, наче вони не матимуть наслідків. Проте хіть не давала йому спокою. На роботі він працював руками, але уява скрадалась за пишною, м’якотілою жінкою, яку побачив на вулиці кілька годин тому. Якось він повертався з Українського дому в Нью-Йорку, куди їздив дивитися футбол по телебаченню. Поки чекав під світлофором біля Голландського тунелю, хтось постукав у шибку дверцят. До нього всміхалася висока губаста блондинка з підведеними зеленню очима. З приймача лилася «Травіата». «Sacrificio!..» — басив батько Альфреда у нападі батьківської стурбованості. Жовта трикотажна блузка, мов гумова, прилипла до її грудей, чорна міні-спідниця облягала стегна. Все ще всміхаючись, дівчина показала пальцем на нього, на себе, потім притисла червоним нігтем набухлий сосок. «Addio de passato!..» — співала Віолетта. Жінка стала підкочувати блузку. Аркадій, напружений кожним м’язом і жилкою, прикипів очима спершу до нижніх вигинів грудей, потім до сосків. На останнє випробування його подружньої вірності жінка почала задирати спідницю. Гавкіт гудків урвав його втіху. Водії позаду знудилися. Їм вже доводилося бачити ту виставу.

На цей спогад його кидало в дрож. Думав піти і висповідатися священикові, але вірив у Бога, не в священиків.

Аркадій вів косарку крізь високу траву. Мотор гарчав так гучно, аж він ледве чув власні думки. Привиділась мати на залізничній станції, солдати задерли їй на голову спідницю, і він погнав косарку вперед, все глибше і глибше врізаючись в Америку.

Потім косарка замовкла. Аркадій смикнув шнура. Дарма.

-------

Ластівка роками старалася не розглядати вітрин. Проте іноді не стримувалася. Тому коли бачила потрібну спідницю чи блузку, славила