Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Вважай, що на зустріч з новим діловим партнером, -  дивлячись на дорогу відповів Вадим.

 Ліна підозрювала, що дізнатися щось більше їй не вдасться. Вона замовкла і просто дивилася на краєвиди, які пропливали за вікном авто.

 Вони їхали мовчки. Дівчина і не підозрювала, що мовчання може бути красномовним. Вадим якимось незбагненним чином провокував в ній абсолютно різні і протилежні відчуття. Його присутність хвилювала її до глибини душі, проте зараз, сидячи тут поряд з ним вона почувалась спокійно, впевнено і, знову ж таки, затишно. Тільки одна його присутність... Парадокс.

 Дівчина відкинула голову на підголівник, заплющила очі і віддалась душевній гармонії. Вона не знала скільки часу пройшло, коли почула його тихий голос:

-          Прокидайся, соня.

Ліна розплющила очі і глянула на нього.

-          Я не сплю, - але трохи таки лукавила.

-          Глянь, - сказав чоловік і показав кудись в гору.

Дівчина повернулась в бік, куди він вказав і ахнула. Достатньо високо, на горі виднівся неймовірної краси замок.

-          Яка краса... – захоплено промовила дівчина

-          Нойшванштайн. Чула про такий?

-          Я мріяла його побачити, - повернула до нього свій вражений погляд.

-          От і побачиш зараз.

-          В нас же ж зустріч?

-          Це і є наш «новий діловий партнер», - Вадим грайливо посміхнувся і підморгнув.

 Ліна сиділа приголомшено і не знала як і реагувати. Краще про це і не думати. Ці думки, вона підозрювала, до добра не доведуть.

 Вадим припаркував авто і вони пішли купувати квиток. На касі Ліна наполегливо хотіла заплатити за себе, але після виразного і красномовного погляду Вадима стихла.

 До замку піднімались пішки. Дороги Ліна милувалась лісом і чим раз ближче виднівшимся замком. Вона досі нічого красивішого не бачила, а в безпосередній близькості розміри просто вражали.

В середині замку було не так багато залів дозволених для відвідин, але Ліна мало не пищала від захвату. Вона розглядала художнє оформлення, настінні полотна, архітектуру, меблі. Її аж долоні свербіли, так хотілося до цього всього торкнутися. Екскурсія привела на балкон з фантастичним видом на озеро. Вадимові довелося відтягувати її звідти.

Після закінчення екскурсії, вони вирішили прогулятися довкола замку. Недалеко був оглядовий міст, дуже високо над землею.

-          Ні, ні. Я пас. Я туди не піду, - категорично замахала руками дівчина.

Вадим, звісно, не послухав і просто взяв її за руку

-          Бути тут і не пройтись по цьому мосту? Потім шкодуватимеш, - засміявся він і обережно потягнув за собою. – Пішли, я з тобою.

 На мосту чоловік обняв дівчину за талію, щоб та не боялася. Вид на замок разом з емоціями від близькості Вадима справляли приголомшливе враження.

 Потім вони пішли дивитися ще один красивий замок – Хоешвангау. Далі Вадим запропонував прогулятись селом, яке розкинулось в підніжжі гори і виявилось таким, як Ліна собі уявляла затишні німецькі поселення з мальовничими вуличками і красиво оздобленими будиночками.

Ліні здавалося що вона потрапила чи то в сон чи то мрію.

-          Це найкращий день в моєму житті. Дякую, - просто, але щиро сказала Вадимові повертаючи до нього сяючий погляд.

Він мовчки подивився на неї. Якусь безмежно довгу мить вони стояли і дивились очі в очі. Ліна помітила, як він спохмурнів і відвела погляд.

-          Давай десь пообідаємо? – веселіше спитав він.

-          Я тільки за, - підхопила його легкий тон.

  Їм трапилось колоритне і затишне кафе, куди і зайшли. Поки чекали замовлення, обговорили свої враження, хоча, повно емоцій було саме в Ліни.

 Дорогою до Мюнхена дівчина намагалась більше мовчати, щоб не перетворитися на тріскотливу сороку. Старалася свої переживання від відвідин замку тримати при собі. Та були емоції, які хотілося спинити ще сильніше.