Читати книгу - "Фатальна ніч, Влада Клімова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Той дзвінок прозвучав якось раптово. Ще звечора Труш доповів мені про всі новини на виробництві. Яскраво розповідав: як вони з Танькою відзначали річницю весілля та шкодував, що на галявині не було мене; і спати я вклалася в обіймах свого нареченого, тиха й щаслива.
Не встиг Єгор поїхати до своїх ювелірів, як мені зателефонував спочатку фінансист, а потім головний інженер комбінату. Обидва кричали «ґвалт» відносно аварії, що сталася у нас на виробництві. Один шизонутий начальник зміни відімкнув комп’ютерну безпеку й наша старенька пічка наробила таки лиха. Інженер з техніки безпеки відразу потрапив на лікарняне ліжко, а з ним ще декілька металургів отримали опіки й травми.
З почутого, як білий день стало ясно, що я повинна терміново повертатися додому. Добре було б, якби мій мільярдер кинув всі свої справи та й поїхав зі мною. Але ми ще не були подружжям та й взагалі це щось більше схоже на фантастику. Тому нічого страшного не станеться, якщо я побуваю на Батьківщині, розберуся зі своєю проблемою, а там можливо й Берк приїде погостювати вже до мене.
Звісно Джордж був дуже занепокоєний моїм від’їздом. За неповний місяць нашого неймовірно красивого співіснування він так звик тримати мене кожну ніч у своїх ніжних обіймах, що наразі на бідолашного шкода було дивитися. Та хіба ж я винна, що світ такий багатогранний і стрімкий? А тому ми домовилися, що на день Незалежності мій коханий обов’язково приїде поздоровляти свою маму і мене зі святом нашої неньки-України.
Берк завіз мене до аеропорту й посадив на літак. Весь час до посадки він обережно пригортав мене до себе обома руками й вигляд у мого мужнього мільярдера був такий, наче він маленька дитина, котра вперше залишається посеред чужих людей без мами.
– Котику мій! Ну, не переживай ти так. На тебе дивитися тяжко. Я ж не в тундру лечу, а додому й між нами буде лише трішки більше двох тисяч кілометрів. Це ж ніщо в порівнянні з тим, як сильно ми кохаємо...
А він глянув якось дивно, наче цими словами я його образила й чарівний тихий грім голосу навіть затремтів:
– Я не хочу й миті жити без тебе. Що я ввечері буду робити серед тих квітучих кущів один? Ти ж у мене душу забираєш... Зіронько моя, не їдь!
Швидше б уже була та посадка, бо він зараз заплаче і я теж. А воно нам треба? У нас попереду ціле життя й стільки радісних днів. Чого питається плакати через невеличку розлуку? Я поцілувала його солодко, як змогла серед купи людей та здається зробила тільки гірше. Тому миттю вхопила свою ручну кладь та, не оглядаючись, пішла скляним коридором...
В Борисполі було як завжди: гамірно, весело й повна нерозбериха! Прибуття літаків затримувалось, табло моргало, перевізники нахабно вимагали три ціни, а маршрутки поперекривали їм всі під’їзди до терміналів. Я вийшла, вдихнула аромат дизельних двигунів й миттю відчула себе вдома!!!
Та ось побачила наше авто і свого неймовірно радісного охоронця. Влад з розмаху обійняв мене й виглядав таким піднесеним, наче на комбінаті й не було форс-мажорної ситуації.
– Привіт, майоре! Ти якось погладшав без мене. Скільки разів я казала Таньці, щоб не годувала тебе пельмешками з супермаркету? Вони гидкі. Владе, я страшенно рада тебе бачити! – попестила я його по плечу.
– А я тебе відразу навіть не впізнав. Така стильна зачіска і взагалі вся накрохмалена до блиску, – зробив той, який зміг комплімент Труш і я весело розсміялась:
– Горе мені з тобою, охоронцю! Коли крохмалять, тоді все стоїть; а блищить - це коли шліфують.
– Та ну вас мільярдерів! Що сказав, те сказав. Ого! Дай хоч подивитися, – взяв він мене за руку, де сяяла прекрасна каблучка. – Вітаю, Зоряно Захарівно, Ви тепер заміжня...
– Ну, ще не заміжня! Але щиро дякую й дуже на це сподіваюся. Владе, я навіть не здогадувалася, що можна бути такою щасливою. Він же в мене наче той мед - солодкий і цілющий. І взагалі я хотіла додому й тут мені добре, але все одно, наче навпіл розірвали. Сумую й хочу бачити Його кожну мить, – відкривала я своєму улюбленому охоронцю й брату все те, що на душі.
– Да-а... З цим ви якось не догнали: де саме будете жити? Чи так і ганятимете оті літачки між Україною й Швейцарією? – насипав мені солі на рану він і вже зачинив дверцята службового мінівена.
– Привіт, Сашо! А вези нас відразу на комбінат, – звернулась я до водія-охоронця. Але Труш миттю вперся:
– Саньок, навіть не думай! Вези це швейцарське диво додому. Он з перельоту змарніла вся. А помитися, побритися... Перепрошую, мадам! Тільки чому Вам, Зоряно Захарівно, вічно треба фортеці брати? Куди воно дінеться? Піч все одно – вже мотлох і роботи там багато. А Коротун з Мацевичем трішки на лікарняному полежать та з відпочинку - знову за роботу.
– Господи! Але ж у Коротуна дитина новонароджена... – бідкалася я, бо добре знала свій колектив.
– І що з того? Він же не при смерті, а лише трішки руку обпік. Дасте йому компенсацію, так дружина навіть зрадіє, – легко оперував фактами відставник.
– Владику, як у тебе все просто! А з Мацевичем що? – допитувалась я про стан потерпілих.
– Та там трішки гірше, але прорвемося. Лікарі кажуть, що прийдеться трохи м’яса пересадити. Але ж він молодий, заросте як на собаці. Це ж не Кандагар! – жартував Труш.
– Та що ти мелеш, Владе? Який Кандагар? От уже язикатий! – зітхнула я й через місцеві негаразди навіть трішки відсторонилась від болю в серці та суму за коханою людиною.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фатальна ніч, Влада Клімова», після закриття браузера.