Читати книгу - "Фатальна ніч, Влада Клімова"

Вже тиждень я жила в маєтку на Женевському озері. Вся прислуга Джорджа була зі мною підкреслено ввічлива й шаноблива. Вони скромно називали мене «наша пані». Ніяких пліток чи натяків щодо себе я не тільки не чула, а й навіть уявити не могла.

Ніколи раніше мені не доводилось так близько спілкуватися з німцями, австрійцями чи шведами. Партнерами мого підприємства завжди були вихідці з середнього та близького сходу, або італійці з компанії «Danieli». А ці точні й пунктуальні люди дійсно нагадували швейцарські годинники, як жартував мій коханий Берк.

З комбінатом я спілкувалася кожного дня. Головний інженер дав добро на мою щорічну відпустку й заборонив поспішати додому. А Труш взагалі телефонував щовечора та доповідав мені про всі події й цікавився новинами мого життя.

Вже зрозуміло, що він був такою собі моєю «подружкою» в чоловічій подобі. Правда інколи ниці створіння, через наше доволі близьке спілкування підозрювали, що ми коханці. Але я називала Влада своїм братом, бо опікувався він мною, наче добрий старший брат. Навіть його Танька зроду не ревнувала до мене свого чоловіка, хоча в деяких відрядженнях заради безпеки, ми ночували в одному номері.

Рідше за всіх мені телефонувала Аліна. Мій двійник наразі залишився без роботи. І хоч згідно з договором її оплата вважалася погодинною, на час відпустки, я залишила для жінки доволі високу ставку. Прибутки у комбінату були хороші, то навіщо я буду відбирати у матері-одиначки шматок хліба? Так я вважала й фінансист зі мною не сперечався. Але чому вона мовчала – це її справа. Ну, по-перше, ми були ще мало знайомі. А по-друге, як будь-яка самотня жінка, звісно вона трішечки заздрила мені...

Та Джордж Берк, через щасливі зміни у своєму житті, у відпустку не ходив. Раніше я жалілася, що не маю відпочинку через спадок тата. Але тепер розуміла, що люди таких статків як Єгор – 24/7, повний рік, безперервно знаходяться на роботі. І неважливо: в ресторані чи в театрі, в ювелірних майстернях чи на тенісних кортах – він публічна людина й завжди працює. Мозок цих нещасних поступово підлаштовується бути в тонусі, наче машина. Тому заздрити тут особливо нічому.

Але коли він знаходив годинку, щоб прилетіти до мене – це неземне блаженне диво падало в мої обійми, наче дитя, та раділо гаряче й безмежно... Якось він наказав водієві привезти мене до однієї з майстерень, бо очікував на партію діамантів, що затримувалась й дуже скучив. Ось тоді я вперше пізнала: як народжується краса.

Того дня я зробила ще одне відкриття. Виявляється до сяючих вітрин салонів, прикраси йдуть довгим та дуже тяжким шляхом. Так, в моїх гарячих печах гартується сталь. Але ці працелюбні майстри височенної кваліфікації й таланту невтомно дивляться у свої лінзи та мікроскопи, не відчуваючи болю, щоб якась безтурботна пані отримала подарунок і навіть не оцінила його.

Сьогодні я вже перечитала пів Інтернету, напхала живіт смачнючим запеченим пирогом з лососем та випила море кави, але мого «чарівника краси» все ще не було видно на горизонті. Я не витримала й зателефонувала:

– Гошенько, я сумую... Страшенно хочу бачити ті чарівні вогники у собі. Коли чекати на мій діамант?

– Скоро! – почула я щасливий сміх і він додав: – Сьогодні твій діамант точно не забариться.

– Це добре. О котрій ти будеш? Я б хотіла допомогти Хільді накрити на стіл там, де скажеш, – підганяла я події, але мій ювелір відповів:

– Не хвилюйся, Зоренько моя. Я сам їй зателефоную. Сподіваюся, ти не сиділа знову цілісінький день голодна?

Це він про те, що самій мені не хочеться сідати за стіл. Ні, не тому, що соромлюсь, просто без нього не можу. Вдень я п’ю багато кави і чекаю. А ще я не збираюсь у відпустці перетворюватися на колобок, щоб потім вдома вигадували, наче я вагітна.

– Ні, мій хороший, я поїла. Кохаю й дуже чекаю на тебе...

– Якби ж ти знала: як я кохаю тебе! Та сьогодні я спробую розповісти, – пообіцяв мені Берк і я вже відчула десь там внизу гарячу хвилю та зрозуміла, що на нас чекає ніч Кохання.

Обіцяне Джордж виконував завжди. Якщо він затримується – так і казав, але якщо обіцяв бути вчасно та ще й повечеряти зі мною, так воно й буде! Він примчав о сьомій, наче вітер і його трішки стомлені очі сяяли по-особливому. Швиденько привів себе до ладу в душі та з'явився на терасі загадковий і урочистий.

Він вже полишив свій дорогий костюм, що носив наче спецодяг і був тепер у легкій світленькій двійці та білосніжних туфлях. З цього я зрозуміла, що вечір планується не зовсім звичайний.

І дійсно він, як вперше, взяв мене за руку та провів повз кущі троянд  до басейну. Від побаченого я тільки зойкнула, бо не знала, що домашні там тихенько готують святковий стіл.

Сервірований він був у золотаво-білих тонах та виглядав так, наче ми потрапили на чиєсь весілля... На пристойній відстані, в новенькій уніформі та білих рукавичках, вишикувались наші офіціанти й стояли, наче неживі.

– Гошенько, а що відбувається? Ми чекаємо на королівську особу? Але ж тут столове приладдя лише на двох? Я не знаю про якусь твою важливу дату? – підсвідомо відчула я мандраж, а мій коханий легенько кивнув комусь і від басейну зазвучала тиха мелодія.

– Так, сьогоднішня дата може стати найважливішою в нашому житті, якщо моя Кохана скаже: «ТАК».

Він дістав з кишені їх фірмову коробочку й опустився на одне коліно... Тепер я все зрозуміла та відчула: як дико калатається в грудях серце, а дихати на свіжому повітрі зовсім нічим. Але безжальний Берк вже відкрив кришечку і я побачила: чому він запізнювався додому кілька днів... Виходить, що в жодної королеви чи принцеси на світі не буде такої божественної краси!

Вже традиційно, поруч з Ним, я тихенько притримувалась за стілець, щоб не зіпсувати подію, ляпнувшись на плити. А схвильований до глибини душі чоловік теж набрав більше повітря й заговорив:

– Так сталося, що я народився серед розкоші й багато хто заздрив мені. Та я звик і просто працював поруч з батьком, не помічаючи краси. Але в одному звичайному українському салоні побачив сяйво, що вразило мене. Зоре моя єдина, ти дала мені блаженне Кохання і вперше у житті я захотів створити родину. Велику щасливу родину, тільки з тобою. Скажи, моя Зіронько, чи згодна ти втілили мрію і стати моєю назавжди?

Хочете вірте, а хочете ні - та мені абсолютно байдуже, що навколішки переді мною стоїть відомий у Європі мільярдер. І всі його нулі у списку Форбс я бачити не хочу. Лише очі, ці яскраві крапельки щастя й краси, його щире серце й ніжні руки; а ще багато такого, чого я нікому не скажу - я візьму собі й точно відповім йому ТАК!

Та з першого разу відповісти в мене не вийшло. Голос заклинило і виліз лише якийсь дивний звук. Тоді я скинула слізки зі щоки й зовсім тихо відповіла Йому:

– Коханий мій, я згодна подарувати тобі себе, всю без останку. Коли захочеш і як захочеш, завжди буду твоєю, у будь-якому із життів.

Від моєї відповіді спадкоємець ювелірної справи засяяв краще ніж та каблучка й обережно одяг її на мій безіменний палець. Господи, це було щось неземне! А ще я знала, що робив він її власноруч і від того подарунок був найдорожчим. На кільці з червоного золота розташувалась зіронька, вся обсипана яскравими білими діамантами. А в центрі її – ніжно-рожевий діамант неймовірної краси, що під різними кутами виглядав наче сплетені докупи два серця. Описати таке неможливо, просто треба бачити й цінувати!

Після моєї відповіді, окрилений згодою Берк, підвівся й знову комусь кивнув. І тепер, трохи далі за віллою, в повітря здійнялись пучки іскор святкового феєрверка. Їх кольори й форма змінювались та наповнювали світ навколо відчуттям справжнього свята.

– Дякую тобі моя, богине! Я безмежно кохаю тебе і до нестями щасливий, – легенько доторкнувся він до моїх вуст та граційно посадив за стіл. Потім відкрив дорогуще французьке шампанське і сам обережно налив у золотаві келихи.

Слуги скромно поаплодували нашій події та продовжували, в очікуванні наказу, стояти вдалині. А над пишним зеленим парком мого нареченого все ще квітнули святкові вогні, вітаючи наше з ним Щастя.