Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Другого поверху тут не було, а тому корчмар вказав нам на двері, що були по іншу сторону від входу, між двома столами, за одним із яких сидів молодий чоловік незвичної зовнішності. Незвичної, бо був схожий на мене. Те ж саме чорне волосся по підборіддя, і теж саме бліде обличчя, просто на відміну від мого не сильно то жіночне та більше князівське, ніж імперське із ледь помітною щетиною. Пропустивши Юрію та Ігоря до кімнати, я на якусь мить зловила на собі погляд його сіро-блакитних очей. Це був холодний погляд, але не страшний.

— Діано, ти йдеш? — запитала Юрія виглянувши із-за дверей та поглянувши на мене і туди, куди був спрямований і мій погляд.

— Ви коней забули кудись сховати, — промовила я все ще дивлячись на незнайомця. — Піду це зроблю.

Не впевнена, але здавалося, що я почула хіхікання Юрії перед тим, як вона закрила двері кімнати. Але і справді, чим мою увагу так привернув цей незнайомець? Судячи із темного одягу, на вигляд із непростої тканини, він не був бідним, а якщо судити по короткому мечу ззаду на попереці, то ще і не слабаком. Дивно, та в таку спеку одяг закривав все його тіло, навіть шию, що робило його ще більш схожим на мене, хіба що я не носила пальчаток. Та нарешті відірвавши від нього погляд, я пішла до виходу.

— Старий, куди можна відвести коней? — запитала я в корчмаря, який якраз перевіряв смак свого варива, яке, треба визнати, пахло дуже смачно.

— Я покажу, — в мене за спиною почувся голос, і по холоду, що пронісся моїм тілом, я зрозуміла, кому він належав.

Незнайомець пройшов повз мене та вийшов надвір, після чого нетерпляче поглянув на мене, від чого я нарешті й сама вийшла назовні. 

Мене здивувало, що він ходив настільки тихо, що навіть на таких скриплячих дошках я не почула його кроків. Та і взагалі всі його рухи були настільки точними та обдуманими, що вони навіть нагадали мені батька, коли той на полюванні ставав наче іншою людиною, рухаючись так само.

Незнайомець взяв повід мого коня та Юрії, після чого я зробила те ж саме з конем Ігоря. Він повів мене за корчму, де одразу ж стало видно невеликий навіс та місця де можна було прив’язати коней, а заодно і напоїти.

Там був і його кінь, який одразу привернув мою увагу тим, що на ньому було декілька ран, що досі злегка кровоточили, але це вже не моя проблема. Вода в коней була налита, а тому я вирішила тихо подякувати та піти до друзів, щоб розібратись із дивними думками:

— Дякую, — сказала я та удала наче одразу ж забула про існування незнайомця.

— Зачекай, Діано, — він зупинив мене назвавши моє ім’я, вочевидь дізнавшись його від Юрії. 

Та я удала, що не почула, адже досі не розуміла що саме зі мною не так. Якесь дивне відчуття, яке я ніколи до цього дня не відчувала, але я і не хотіла його відчувати. Мені було незручно через нього, і це заважало тверезо думати.

— В мене є для вас пропозиція, — додав він. — Можливість заробити трохи грошей.

— Я обговорю це зі своїми друзями, — сказала я навіть не вислухавши пропозиції.

Гроші нам не завадили б, але і без них нам було б непогано. А от пропозиція від незнайомця, так ще й одягненого в настільки дивний одяг, виглядала як щось, що принесе за собою одні проблеми.

— Моя кімната через одну від вашої. Буду чекати на відповідь.

Зайшовши до кімнати, я одразу ж звернула увагу на дивну поведінку Юрії та її хитру посмішку, яку вона навіть не намагалась приховати. Мені все більше здавалось, що вона щось знала і приховувала від мене, а тому я вирішила запитати прямо:

— Чого ти так либишся постійно? Кажи, що знаєш.

Але на моє питання вона лише здивувалась, так наче я запитала щось очевидне. Ігор, схоже, теж не розумів чому Юрія так себе поводила, а тому розділив зі мною мої емоції від всього цього. Хоча на відміну від мене він тихо мовчав, сидячи за столом.

— Діано, я в це повірити не можу, — знову усміхнувшись сказала вона. — Але краще скажи мені, люба подруго, куди це ви вдвох ходили? 

— Той незнайомець показав мені де прив’язати коней, — я вирішила забути про те, що Юрія мене бісила, і сконцентрувалась на самій розмові. — Ще казав, що у нього є якась робота, чи щось типу того. Каже, що можемо трохи заробити.

— І все? 

— Нам потрібні гроші, чи ні? — запитала я. 

— Я піду рубати дрова, — сказав Ігор та швидко вийшов із кімнати, мабуть, не витримавши тієї атмосфери, що була в кімнаті через нас.

Юрія дочекалась коли двері замкнуться за Ігорем, і потім сіла на ліжко та запросила мене до себе. Я деякий час із підозрою на неї дивилась, але запрошенням все ж вирішила скористатись. 

— Діано, пам’ятаєш як ти в мене запитала, як це кохати когось? 

— До чого це ти взагалі? — і тут я зрозуміла до чого увесь цей час хилила Юрія. — Ти не так зрозуміла, взагалі. 

— А я думаю, що ти закохалась із першого погляду, люба подруго, — сказала Юрія та злегка щипнула мене за щоку. — По очах у людини це завжди видно, особливо для тих, хто сам кохав хоча б раз. 

— Юріє, — сказала я та відвела її руку від своєї щоки. — Я не людина.