Читати книгу - "Екзорцист"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І часто вона ходить уві сні? — спитав Даєр.
— Ні, сьогодні вперше. Принаймні я це бачу вперше, тож думаю, що це пов’язано з її гіперактивністю. А ви як гадаєте?
— Ой, навіть не знаю, — сказав священик. — Я чув, що в період статевого дозрівання доволі часто трапляються випадки лунатизму, але… — Він знизав плечима, не закінчивши речення. — Не знаю. Вам, мабуть, краще порадитися з лікарем.
Упродовж цієї розмови місіс Перрін сиділа й мовчки спостерігала, як у каміні витанцьовували язики полум’я. Кріс помітила, що й астронавт також принишкло дивився у свій келих, лише вряди-годи демонструючи свою зацікавленість бесідою якимись нерозбірливими звуками. Цього року він мав летіти на Місяць.
— Ну, я все ж таки мушу відправити месу, — сказав декан і підвівся. Усі також почали збиратися додому, дякуючи за вечерю й гостину.
Виходячи, отець Даєр узяв Кріс за руку, зазирнув їй в очі й серйозним тоном запитав:
— А чи в якомусь із ваших фільмів не знайдеться ролі для священика-коротуна, що вміє грати на піаніно?
— Якщо й не знайдеться, отче, — засміялася Кріс, — то ми її для вас напишемо!
Вона щиросердно побажала йому доброї ночі.
Мері Джо Перрін із сином пішли останні. Кріс затримала їх біля дверей. У неї було таке відчуття, ніби ясновидиця щось знає, але приховує. Відтягуючи її відхід, Кріс поцікавилася, що та думає з приводу Реґаниного захоплення «Дошкою Віджа» та уявним капітаном Говді.
— Гадаєте, це може їй якось зашкодити? — спитала вона.
Не сподіваючись почути нічого серйозного, Кріс неабияк здивувалася, коли місіс Перрін спохмурніла й опустила очі. Тоді вона замислено ступила за поріг, де її вже чекав син.
Коли ж жінка нарешті підвела голову, її очі були в тіні.
— Я б забрала в неї ту гру, — сказала вона неголосно.
Тоді дала синові ключі від авта.
— Боббі, заведи машину, — попросила вона. — Хай розігріється.
Він узяв ключі, сором’язливо зізнався Кріс у своєму захопленні її грою в усіх фільмах, а тоді стрімко рушив до старого пошарпаного «мустанга», припаркованого трохи далі на вулиці.
Очі його матері були й далі в тіні.
— Не знаю, що ви про мене думаєте, — вимовила вона неголосно й повільно. — Багато хто пов’язує мене зі спіритизмом. Але вони помиляються. Я справді маю певний дар, — провадила вона, — але це не окультизм. І взагалі цей дар мені здається цілком природним. Я католичка й вірю, що ми перебуваємо у двох світах. Той, який ми усвідомлюємо і в якому стоїмо однією ногою, існує в часі, але вряди-годи таким ось дивачкам, як я, спалахує видіння другої ноги, що перебуває, мені здається, у вічності, поза часом, де майбутнє й минуле невіддільні від теперішнього. Тож інколи, коли я відчуваю поколювання в тій, другій нозі, мені, можливо, відкривається майбутнє. Хоча хтозна, — додала вона. — Можливо, і ні. — Вона стенула плечима. — Але то таке. А от щодо окультизму… — Вона витримала паузу, ретельно добираючи слова. — Це зовсім інша річ. Я цим не займаюся. Вважаю, що бавитися з цим небезпечно. А «Дошка Віджа» належить саме до таких забав.
Досі Кріс не сумнівалася, що ця жінка наділена здоровим глуздом. Але тепер щось у її поведінці починало викликати занепокоєння. Кріс намагалася розвіяти ці недобрі передчуття.
— Та що ви, Мері Джо, — усміхнулася вона. — Невже ви не знаєте, як діють ці «Дошки Віджа»? Тут просто пробуджується підсвідомість особи, що бере участь у грі, ото й тільки.
— Так, можливо, — відповіла Перрін. — Усе може бути. Можливо, це просто навіювання. Але в усіх цих історіях про сеанси, «Дошки Віджа»… в усьому, що я чула, Кріс… завжди йдеться про відчинення певних дверей. Я знаю, Кріс, що ви не вірите у світ духів. Але я вірю. І якщо я не помиляюся, цілком можливо, що міст між цими двома світами — те, про що ви щойно згадали, наша підсвідомість. Такі речі трапляються — це все, що я знаю. А ще, моя люба, мушу сказати, що по всьому світі психіатричні лікарні заповнені людьми, які бавилися з окультними речами.
— Та ну, Мері Джо, ви, мабуть, жартуєте. Хіба не так?
Запала тиша. А тоді з пітьми знову пролунав м’який голос:
— У Баварії в тисяча дев’ятсот двадцять першому році була одна родина. Я вже не пригадую прізвища, але складалася вона з одинадцяти душ. При бажанні це можна, певно, знайти в тодішніх газетах. Після спроби спіритичного сеансу за якийсь короткий час усі вони збожеволіли. Усі одинадцятеро. Вони почали палити все в домі, а коли покінчили з меблями, узялися до тримісячної дитини однієї з молодших дочок. Саме тоді вдерлися сусіди й зупинили їх. Усю родину, — закінчила вона, — відправили до божевільні.
— О Господи! — вигукнула Кріс, пригадавши капітана Говді. Тепер він уже не здавався невинною дитячою вигадкою. Невже це розумова хвороба? Щось таке. — Я знала, що її треба було відвести до психіатра!
— Ой, заради Бога! — мовила місіс Перрін, виходячи на світло. — Не зважайте на мене; послухайте, що скаже лікар. — Вона намагалася заспокоїти Кріс, але робила це не надто переконливо. — Я фахівець із майбутнього, — додала з усмішкою Перрін, — а в сьогоденному абсолютно безпорадна. — Вона почала нишпорити в сумочці. — Ну й де ж мої окуляри? Ось бачите? Я вже їх десь запроторила. Ага, ось вони де. — Вона намацала їх у кишені пальта. — Гарний будинок, — зауважила жінка, надівши окуляри й дивлячись на фасад будівлі. — Відчуваються тепло й затишок.
— Мені аж легше стало, — зронила Кріс. — Бо я вже очікувала почути від вас, що він населений привидами!
Місіс Перрін подивилася на неї без тіні усмішки.
— Чого б це я мала вам таке говорити? — спитала вона.
Кріс подумала про свою приятельку, відому акторку з Беверлі-Гіллз, що продала свій будинок тому, що там, за її твердженням, поселився полтергейст. Ледь усміхнувшись, Кріс знизала плечима.
— Не знаю, — мовила вона. — Це просто жарт.
— Це гарний, гостинний будинок, — сказала місіс Перрін рівним, заспокійливим тоном. — Я тут уже бувала, знаєте; багато разів.
— Справді?
— Так, його власником був мій товариш, морський адмірал. Він і тепер мені інколи пише. Його знову відправили в плавання, бідолаху. Навіть не знаю, чого мені більше бракує: його самого чи цього будинку. — Вона всміхнулася. — Але, можливо, ви ще колись мене запросите.
— Мері Джо, я була б рада ще раз вас запросити. Чесно. З вами так цікаво. Слухайте, подзвоніть мені. Наступного тижня,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екзорцист», після закриття браузера.