Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 2"

377

Один з псевдонімів Б. Д. Грінченка.

378

Див.: Шевченківський словник. Т. 2. С. 247.

379

Там само. Т. 1. С. 103.

380

Там само, с. 171.

381

«Друг» – літературно-публіцистичний і науковий журнал-двотижневик, заснований як орган москвофільської студентської організації «Студентський кружок». Видавався 1874 – 1877 рр. у Львові. Публіцистичні листи М. Драгоманова до редакції та поява в редколегії І. Франка й М. Павлика (липень 1876 р.) зміцнили демократичні тенденції «Друга», і з першого півріччя 1877 р. він виходив як революційно-демократичний журнал. Ідейне обличчя і спрямування «Друга» найяскравіше відображав відділ белетристики. В критично-наукових матеріалах журналу порушувалися питання суспільної ролі літератури, науки, преси, значення творчості Т. Шевченка й усної народної творчості тощо. Друкувалися твори українських, російських і зарубіжних літераторів – І. Франка, М. Чернишевського, М. Лермонтова, Г. Успенського, М. Салтикова-Щедріна, Г. Гейне, Е. Золя, Г. Флобера та ін., наукові праці, матеріали з історії, етнографії, звіти про діяльність студентських товариств, бібліографії. Після арешту І. Франка і М. Павлика у 1877 р. журнал перестав видаватися. (Енциклопедія історії України. Т. 2. К., 2004. С. 468. «Наведені статті М. П. Драгоманова опубліковано в журналі «Друг» 1875 – 1876 рр. Передруковані з помітками І. Франка… Подаються за публікацією І. Франка. (М. П. Драгоманов. Літературнопубліцистичні праці. Т. 1. С. 513.)

382

Один з псевдонімів М. П. Драгоманова.

383

М. П. Драгоманов. Літературно-публіцистичні праці. С. 397 – 401.

384

У майбутньому (лат.). – Ред.

385

Так званих (франц.). – Ред.

386

Хрия (греч. Chreia) – речь, рассуждение, составленное по заданным правилам. (Толковый словарь русского языка. Т. 4. М.: 1940. С. 1190.)

387

Див.: Шевченківський словник. Т. 2. С. 173.

388

«Народ», 1894, № 5. С. 77.

389

М. Драгоманов. На увагу українолюбцям у Росії. // Народ. 1890, № 10. С. 153.

390

Микола Васильович Гербель (1827 – 1883) – російський поет, перекладач і видавець. Познайомився з Шевченком 1846 р. в Ніжині, коли був на другому курсі ліцею, згодом зустрічався з ним в Петербурзі. Шевченко написав Гербелю в альбом (1846) початок свого вірша «Гоголю» і подарував йому (1860) автограф вірша «Л.» («Поставлю хату і кімнату»)… Гербель вмістив у журналі «Библиотека для чтения» (1856) свій переклад вірша «Думка» («Нащо мені чорні брови»), що був першим опублікованим російською мовою перекладом з Шевченка. Поет прочитав його в Новопетрівському укріпленні й у листі 22.IV.1857 р. просив Маркевича подякувати Гербелю. З кінця 1850 р. Гербель активно перекладав твори Шевченка. В 1860 р. видав за своєю редакцією «Кобзарь» Тараса Григорьевича Шевченка в переводе русских поэтов», де зібрав переклади О. Плещеєва, М. Михайлова, М. Курочкіна, В. Крестовського, Л. Мея, а також умістив 11 своїх перекладів («Тополя», «Перебендя», «Тарасова ніч», «Катерина», «Доля», «Не додому вночі», «Пустка», «Заворожи мене, волхве») та ін. і бібліографію опублікованих на той час творів Шевченка й російських перекладів, яку сам склав. Примірник книжки з написом «Тарасу Григоровичу Шевченкові від шанувальників його таланту від перекладача та видавця його творів Миколи Гербеля» подарував авторові… У доповненому й доопрацьованому вигляді перевидав цей «Кобзар» 1869 і 1876 рр. Усього переклав 18 творів Шевченка, зокрема, поему «Гайдамаки», балади та ліричні вірші. Багатьом перекладам Гербеля властиве недоречне «облітературювання стилю й віршової техніки оригіналу або штучна підробка під «народність». «Кобзар» за редакцією Гербеля, незважаючи на художню нерівноцінність зібраних у ньому перекладів, був протягом ХІХ – початку ХХ ст. одним з основним джерел знайомства російських читачів з поезією Шевченка». (Шевченківський словник. Т. 1. С. 152 – 153.)

391

Я думав і думаю, що, з маленькою зміною фраз, великі психологічні драми Шекспіра, як «Гамлет», «Макбет», «Лір», «Отелло» можна і слід давати нашим мужикам читати і грати перед ними, і завше плачу, чому Кропивницький і Заньковецька не попробували грати, наприклад, «Гамлета» в перекладі Старицького.

392

Розрізнені члени (лат.). – Ред.

393

На свій захист (лат.). – Ред.

394

Виділено нами. – Автори.

395

Т. Г. Шевченко. Біографія. С. 110 – 112.

396

Варвара Миколаївна Рєпніна (1808 – 1892) – дочка героя Вітчизняної війни 1812 р. генерал-лейтенанта князя М. Г. Рєпніна-Волконського, племінниця декабриста С. Г. Волконського.

Друкувала статті в журналі «Русский архив», залишила спогади про Гоголя. Була близько знайома з Шевченком, високо цінила його талант, допомагала розповсюджувати його «Живописную Украйну», піклувалась про поліпшення долі поета під час його заслання і довгий час листувалася з ним. В. М. Рєпніна брала участь в упорядкуванні могили Кобзаря. Текст, який надруковано в збірнику спогадів – частина листа-сповіді Варвари Миколаївни своєму духівнику, датований 27 січня – 1 березня 1844 р. Переклад з французької.

397

Олексій Васильович Капніст – підполковник, учасник руху декабристів, син відомого поета і драматурга – друга Костянтина Федоровича Радищева – Василя Васильовича Капніста, знайомий Шевченка з 1843 р., якого тоді ж представив у Яготині родині Рєпніних.

398

Глафіра Іванівна Псьол (1823 – 1886) – художниця, приятелька В. М. Рєпніної. Жила у Рєпніних, де й познайомилася з Шевченком.

399

Эти письма до сих пор неизвестны. (Прим. составителей сборника.)

400

Горячее чувство В. Н. Репниной к Шевченко не нашло в нём ответа. Но дружеские их отношения продолжались много лет. Когда Шевченко был уже в ссылке, он переписывался с Репниной, а она обращалась с ходатайствами об облегчении участи поэта-солдата к своему дальнему родственнику – начальнику III Отделения А. Ф. Орлову (разумеется, безуспешно).

Помимо письма-исповеди, Репнина подробно рассказывает о Шевченко (под именем Березовского) в неоконченной повести без заглавия, писавшейся в начале весны 1844 г., вскоре после отъезда Шевченко с Украины в Петербург. Здесь Репнина говорит: «Он был из малого числа избранных, которые, будучи богато одарены провидением, не имеют нужды принадлежать ни к какому сословию общества и бывают приняты всеми с особенным вниманием. Он был поэт… Поэт во всей обширности этого слова: он стихами своими побеждал всех, он выжимал из глаз слушающих его слёзы умиления и сочувствия, он настраивал души на высокий