Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

Щоб здобути собі на це право, комуністи-українці можуть у пригожій ситуації переходити організовано, цілими групами на бік національно-визвольних змагань і воювати проти Москви. Не можна виключати теж такого, що це будуть робити визначніші одиниці совєтської державної системи організованим і згори кермованим способом, у яких українці опановують керівний апарат. Зокрема в катастрофальному для большевиків положенні можуть бути такі випадки, що український командний склад військових одиниць з більшістю українців, або такий же керівний апарат більших територіяльно-адміністраційних чи державних господарських одиниць, проголошує і на ділі реалізує розрив кермованих ними одиниць з СССР та влучення їх у формовану революційним порядком систему самостійної української держави. Такі акти державного перевороту, здійснювані самими керівниками, заавансованими в советській системі, можуть бути не тільки пристосован-ською зміною прапору, але й задокументовані такими діями, які свідчать про їхню серйозність та замикають дорогу повороту до совєтського табору. До дій такого порядку належить передусім активна боротьба проти большевицьких сил, усування москов-сько-большевицьких елементів і впливів, активний спротив совєт-ським намаганням далі підчиняти собі відносні терени й одиниці та солідне виконування зобов'язань супроти національної революції.

Тут ще раз підкреслюємо ріжницю між повним приєднанням до національної революції, а напіонал-комуністичним змістом у різних випадках. Бо теж у вище наведених прикладах компактного переходу на бік революції, веденого керівниками з совєтської системи, можемо мати діло з послідовним відреченням від комунізму, з яким виступають заавансовані в комуністичній системі керівники, і то не тільки безпартійні фахівці, але теж члени компартії. В інших випадках можуть мати місце намагання зберегти що вдасться з комуністичної системи. Знаменною признакою для цього варіянту націонал-комуністичних акцій в часі національної революції буде те, що заанґажовані в них елементи, не зважаючи на своє прив'язання до комунізму, стають до активної боротьби з московським імперіялізмом, включно з його большевицькою відміною. Крім повище поданих мотивів такого їхнього поступовання до голосу можуть приходити ще й реакції на різні упослідження, яких не раз зазнають навіть комуністи немоскалі внаслідок московського «старшобратства».

Другий варіянт націонал-комуністичних проявів у катастро-фальному положенні большевизму, в наслідок визвольної революції, або воєнних подій, відрізняється від першого варіянту тим, що діючі в ньому комуністичні елементи не стають до активної боротьби з Москвою, а намагаються свій декляративний розрив з большевизмом і перехід на національно-самостійницькі позиції обмежити необхідним форумом пристосування до нового порядку. В дійсності такі прояви не є випливом якихось поважніших змін у внутрішній настанові, тільки тактичним засобом зовнішнього достосування до обставин, щоб перетворити їх, зглядно щоб втримати що дасться з комуністичного минулого, а зокрема, щоб зберегти своє вигідне і впливове становище.

Можна передбачати, що з моментом заламання большевизіму, загально або в якійсь одній країні, під напором ворожих сил, комуністи будуть намагатися знайти спосіб і форми, щоб сповидним розривом з большевизмом втриматися на поверхні та здобути впливові становища в змінених обставинах. Комуністична теорія, а ще більше практика большевицької системи, не зважаючи на сповидну прямолінійність і принциповість, у дійсності формує людей так, що в них незвичайно розвивається схильність пристосовуватися до створюваних насильством змін політичного курсу, приховувати власну думку, а виявляти тільки те, що корисне і вигідне. Зокрема та категорія людей, що в большевицькій системі пробивається на поверхню політичного життя і втримується на ній, мусить відзначатися особливою безхребетністю і хитрістю. Коли большевизм буде валитися, тоді велика частина таких комуністичних елементів буде в кожних обставинах відпекуватися від тих большевицьких засад, прикмет, і дій, які на даному терені і для домінуючої там сили є найбільше ненависними. Одночасно ці самі елементи будуть намагатися втримати те з большевицької системи, що вдасться перепачкувати при відповідній тактиці пристосування. Ці намагання прищепити новому ладові хоч частину з політичної і суспільної системи та методики большевизму можна пояснювати хоч би самими егоїстичними мотивами. Люди, які повністю зростаються з якоюсь системою, як її носії і формотворці, а не як її жертви, чуються без неї, без якоїсь її частини безпомічними, нездібними. Щоб мати шанси знову бути на керівних становищах, їм треба тієї системи, яку вони знають і вміють опановувати. Під тим оглядом діє вже станова рутина величезної совєтської бюрократії, що силою безвладности прагне збереження структури СССР та большевицької системи, незалежно від ідеологічного наставлення і політичних переконань.

Тактика комуністичного активу і совєтської бюрократії пристосовуватися до нових обставин через відкинення однієї частини большевицьких засад і методів, щоб зберегти іншу їх частину, може мати різнорідні види і комбінації. З погляду національно-визвольної і протикомуністичної боротьби треба мати на увазі два головні напрямки. Перший — це скидання московсько-імперіяльного балянсу та втримування елементів комуністичної системи в пристосованій формі націонал-комунізму. Другий напрямок, протилежний, йтиме по лінії зберігання імперіяльної структури, в дещо змінених, пристосованих формах, щоб тільки втримати державний зв'язок дотеперішніх підсовєтських країн з Росією, зате як баляст відкидатиме комуністичну систему. Це розщеплення большевизму на два протилежні напрямки та зберігання обидвох його складових елементів в окремих комплексах може бути для нього головним виходом у ситуації, яка грозитиме йому повною загладою. Така можливість вже сьогодні має помітні засновки. Для того, щоб розвиток пішов за такою схемою, треба спеціяльно придуманого і приготованого пляну. Він може відбуватися автоматично, бо одні елементи в большевицькому комплексі схильні шукати в катастрофі виходу в одному напрямі, а інші — в іншому. Теж по боці противників большевизму не всі змагають до рівнорядної ліквідації московського Імперіялізму і комунізму, тільки є розбіжності в питанні, хто е властивим і головним ворогом.

Відповідно до такого стану, оформлення цих двох напрямків розщеплення большевизму для мімікрії та для дальшого розчленованого існування може відбуватися під рівночасним впливом внутрішніх наставлень у большевицькому таборі і в достосуванні до тиску ворожих сил. Обидва напрямки можуть існувати рівнорядно побіч себе, або на одних теренах і в одній ситуації може переважати один, то внову деінде — другий. Серед російських комуністів і бюрократів переважатиме тенденція втримати передусім цілість імперії ціною відступлення від комуністичної системи. В неросійських країнах, які будуть здобувати національну самостійність, місцеві комуністи підуть радше на відрив від Москви, намагаючись утриматися з допомогою комуністичних первнів у національних рамках. Коли йде про пристосування до перемагаючого протибольшевицького табору, то там, де домінують сили національно-визвольних революцій, будуть найтрудніші умови для будь-якого приховування і зберігання російських імперіяльних позицій. Знову ж чужосторонні сили можуть більше толерувати, а навіть підтримувати російські імперіялістичні сили і дії, коли вони виступатимуть під протикомуністичним плащиком, хоч би й фальшиво