Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

Розгляд таких можливостей насуває необхідність узгляднювати у плянах визвольної боротьби дію цього роду факторів, які тепер поважніше не проявляються, але можуть виступити на арену подій з моментом розвалу большевизму, ніби як його гробоко-пателі, а в дійсності як продовжувачі його діяння в розчленованій формі. Щоб такі явища правильно розцінювати та відразу відповідно їх зустрічати, — до цього мусить бути наперед приготований увесь народ, а не тільки його організована революційна сила. В оцінці кожного такого явища треба дивитися передусім на його дійовий зміст і напрямок, а не на словні деклярації, які в тактиці пристосування і маскування будуть радше закривати, ніж виявляти справжні наміри. Треба створювати такі ситуації, щоб ново-формовані побольшевицькі сили мусіли активно воювати проти большевизму, згл. брати участь у поборюванні залишків московського імперіялізму та комунізму і при тому виявити своє справжнє обличчя. Не можна допускати до поставання і зросту таких сил і акцій, які тільки в декляраціях відмежовуються від большевизму, а на ділі намагаються зберегти його залишки — по лінії імперіялістичної структури, чи комуністичної системи, — і гуртувати елементи заавансовані в компартії та в совєтській бюрократії. Сюди належать теж націонал-комуністичні явища другого варіянту, які були б тільки галапасними шкідниками у процесі національної революції та засновками протинароднього комуністичного рецидиву. Того роду прояви і намагання треба в зародку розбивати і знешкідливлювати.

На випадок націонал-комуністичних явищ першого варіянту, які фактично звертаються фронтом проти московського большевизму, а свої комуністичні тенденції достосовують до національно-самостійницьких рамок, національно-революційний фронт мусить реалізувати своє засадниче наставлення в такий спосіб, щоб належно узгляднювати ситуацію і вимоги самої визвольної боротьби.

Український націоналізм ставиться принципово негативно до націонал-комунізму, вважаючи його суперечним з природою і добром української нації, та шкідливим для неї наслідком ворожих впливів. Метою національно-визвольної революції є усунути з України комунізм у цілому й у всіх його відмінах. Це своє наставлення виявляємо послідовно завжди і всюди, теж у зустрічі з визнавцями націонал-комуністичних концепцій. Коли маємо справу з самими починами творення націонал-комуністичних груп і акцій на українському національному ґрунті, стараємося запобігти тому, згл. паралізувати ці почини. Якщо вони таки розвива-ються і діють таким способом, що вносять розбиття у визвольні дії, чи відтягають націо-нальні сили від властивого національного фронту, тоді націоналістичний рух мусить ці намагання активно поборювати, намагаючись їх цілком усунути з українського політичного життя.

Толерантно ставимося тільки до таких націонал-комуністичних явищ, які розгортають свої дії в такому середовищі і на такому терені, де національно-визвольний рух не сягає, чи не знаходить ґрунту, а натомість вони успішно мобілізують нові сили проти московського большевизму та ведуть з ними справжню боротьбу за державну самостійність України. Під час революційно-визвольних змагань цей момент протибольшевицької боротьби має вирішальний вплив на відношення до всіх інших діючих сил, у тому теж до ідеологічних і політичних противників.

Під час такого толерантного відношення з уваги на рівнобіжну боротьбу проти одного ворога, націоналістичні сили повинні робити позитивні заходи, щоб тих людей і цілі групи, які доказують свою вартість у протибольшевицькій, національно-визвольній боротьбі, відтягнути від націонал-комунізму та повністю приєднати їх до національного фронту. З такими групами, яких не вдається в тому переконати, намагаємося встановити базу їхньої участи в самостійному національному житті. Такою базою буде їхнє підпорядкування себе волі цілого народу та респектування встановленого ним ладу і правопорядку.

Натомість з такими групами, які не думають вкластися в ці рамки, тільки змагають до того, щоб накинути нації націонал-комуністичну систему насильством і комуністичними методами здобути владу, та які під тим кутом ведуть теж свою боротьбу з московським імперіялізмом — неминуча рішуча розправа. Скоро тільки дозволятиме переможний вислід протибольшевицьких змагань, на чергу прийшла б боротьба з цими націонал-комуністич-ними силами, якщо б вони змогли закріпитися і вирости на нову комуністичну загрозу.

Щодо засобів поборювання націонал-комуністичних проявів, то на першому місці ставимо ідеологічно-світоглядові і політичні аргументи. З одного боку доказуємо фальшивість, непослідовність і суперечність комуністичних тез і засад із законами життя, а зокрема з природою і життєвим наставленням української людини й українського народу; з другого боку, протиставляємо їм засади і мету українського націоналістичного руху. Ідеологічно-політичне поборювання націонал-комунізму спрямовуємо одночасно до його носіїв і визнавців, намагаючись завернути їх з хибного шляху, і до цілого народу, зокрема до тих середовищ, де націонал-комунізм проявляється, щоб позбавити його ґрунту.

Та рушієм націонал-комуністичних явищ е не тільки і не завжди ідеологічні й політичні переконання, але теж боротьба за збереження вигідних особистих і групових позицій, як про це вже була мова. Щоб вилучити цей мотив з дії, треба скрізь вказувати на невластивість націонал-комуністичного шляху. Бо націонал-комунізм буде народом відкинений і знищений так само, як і московський большевизм, а тим самим його вперті оборонці замість рятувати, тільки припечатують свою долю. Натомість треба вказувати на інший, правильний шлях, який стоїть відкритий перед всіма, теж перед активними елементами совєтсько-комуніс-тичної системи. За вийнятком відповідальности перед національним правосуддям за особисто поповнені злочини, комуністи і вислужники комуністичного режиму мають найкращу змогу направити свої помилки і гріхи перед народом якраз під час національно-визвольної боротьби, включаючись у неї активно та доказуючи ділом, що зривають з поганим минулим. Таке ставлення не має бути порожнім пропаґандивним арґументом, але справжньою настановою, реалізованою в практиці. Йде про те, щоб для всіх відкрити поважні і переконливі шанси зв'язати свою долю з національно-визвольною боротьбою та активною участю в ній здобути собі позиції, чи виправдання на майбутнє. Але треба рахуватися з тим, що знайдуться такі комуністи, до яких не будуть промовляти жодні з цих аргументів і яких ніяк не можна навернути на правильний шлях по-доброму. В таких випадках методи і засоби поборювання шкідливих для визвольної справи прокомуністичних (теж націонал-комуністичних) сил і дій мусять бути достосовані до їхніх методів і засобів, з узглядненням цілої ситуації та ступеня їхньої загрози і шкідливости. Всякі намагання застосувати злочинні комуністичні методи — насильством і збройною силою протиставитися національно-визвольному рухові та його діям у процесі визвольної боротьби, мусять бути радикально знищувані революційним порядком.

10. РОЗВИТОК І ЧИННИКИ РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Основи і головний зміст революційної визвольної концепції були з'ясовані в 6. розділі. Там ми прийшли до висновку, що національна революція має пригожий природний ґрунт для розвитку, але головною її проблемою є створення активної революційної сили з сирого потенціялу протибольшевицько настроєних народніх мас. Отже велика частина рушійної революційної енергії йде на те, щоб мобілізувати, організувати і повести до боротьби дрімаючий в народі потенціял.

Діючі сили революції, що є підметом цілого революційного