Читати книгу - "Коли курява спаде"

зачіпку в справі Тхарни. Він помітив, як із її кімнати виходить білий китайський офіцер, тож покликав людей, і разом вони відібрали пістолет, що висів у того на поясі, виштовхали його вниз і покликали Аїра, щоб він прив’язав його до ганебного стовпа. Соднам Г’ялцен потягнув мене з кімнати надвір, однак я в темряві нічого не бачив, а тільки чув, як кат шматує батогом повітря і як стогне той чоловік, якого б’ють. Звідусіль оскаженіло загавкали собаки.

Тхарна знову зійшлася з іншим чоловіком.

Згодом, коли зійшов місяць, собачий гавкіт пішов луною в його світлі.

48. Гуркіт гармат

Білі китайці пішли від нас.

Вони пішли вночі, зібравшись гуртом і навіть не попрощавшись. Коли я прокинувся вранці, я побачив тільки одного чоловіка, якого вони залишили мені, — того офіцера, що був покараний на ганебному стовпі. Свої ж люди встромили йому в груди ніж. Вони також прибрали в своїх кімнатах, що означало, що вони не тікали поспіхом, а спокійно збиралися. Наставник Хуан також пішов із білими китайцями. У його кімнаті я знайшов адресованого мені листа, що лежав на стосику охайно складених газет. Однак листа було написано ієрогліфами, а серед моїх підлеглих не було жодної людини, яка могла б їх прочитати. Зола в курильниці в його кімнаті ще була гарячою. Моя дружина також втекла з ними, але її збори, мабуть, не були спокійними, адже ковдра, запона над ліжком і ще багато шовкових речей були розірвані, а вікна й двері — відчинені, тож кімнатою гуляв вітер. Він здіймав у повітря шматки тканин, і вони кружляли по кімнаті, немов метелики, а коли вітер минав, вони падали на землю, й там миготіли металічним блиском, ніби втілення жіночої ненависті.

І знову Соднам Г’ялцен здійняв галас, що потрібно їхати їм навздогін.

Управитель засміявся і спитав, у якому напрямку слід їхати, але Соднам Г'ялцен тільки невизначено похитав головою. Він був відданою людиною, проте зараз у нього дійсно був дурнуватий вигляд. Я почувався нестерпно, тож тільки копнув ногою повітря й сказав йому котитися звідси.

Він же тільки показав мені свою безмежно віддану усмішку. Потім він зняв з пояса ніж і махнув ним перед усіма присутніми, після того побіг униз, вивів коня, скочив на нього й помчав у далину, залишаючи позаду себе на сухій весняній землі клуби куряви.

— Їдь із ним, — сказав до мене управитель.

Дивлячись на те, як розсіюється в повітрі жовта курява, я відчув, що моє серце раптом охопив смуток.

— Чи він повернеться? — спитав я.

В очах Аїра з’явилися сльози і він, все ще зі своїм сором’язливим виразом на обличчі, сказав:

— Паничу, накажи мені поїхати йому на допомогу.

— Якщо не вмре, то повернеться, — сказав управитель.

Я спитав у літописця, чи повернеться Соднам Г’ялцен.

Він похитав головою й сказав, що цей чоловік заповзявся вмерти заради свого господаря. Того дня я ходив туди-сюди нагорі будинку й звинувачував себе в тому, що не надав раніше Соднаму Г’ялцену статусу вільного мешканця. Потім прийшла моя колишня особиста служниця Санг’є Дролма. Вона схопила мене за руки й притулилася своїм чолом до мого, потім сказала:

— Паничу, добродію наш, викинь з голови всі ті дурні думки, що засмучують тебе. Соднам Г’ялцен — твій раб, він замість тебе вб’є ту низьку людину.

З моїх очей потекли сльози.

Дролма опустила голову мені на груди й розплакалась:

— Паничу, добродію наш, я проклинаю себе за те, що не лишилася назавжди прислужувати тобі.

Я підняв очі до сонця — воно світило надзвичайно яскраво. Моє дурне серце давно вже так не щеміло. Я почув, як говорю до Дролми, моєї першої жінки:

— Іди й відшукай срібляра. Я зроблю вас обох вільними мешканцями.

Дролма засміялася крізь сльози й сказала:

— Але ж старий туси ще не зробив тебе туси, дурнику! — Сльози ледве встигли висохнути на обличчі Дролми, як потекли знову. — Срібляр уже пристав до червоних китайців, паничу!

Я покликав до себе Аїра й наказав йому з кількома людьми повертатися до замку Мерці і подивитись, як ведеться туси.

Вперше на обличчі Аїра не з’явилося сором’язливого виразу, коли він казав:

— Навіщо туди їхати? Визвольна армія ось-ось прийде, тож немає ніякого сенсу в тому, щоб він поступався тобі місцем.

— Є сенс, — відказав я. — Я хочу всіх підлеглих зробити вільними.

Щойно я вимовив ці слова, як усі