Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Ти дивилась їй в очі і не боялася, — Артур усміхнувся, так само тримаючи її за талію і зазираючи їй в обличчя збоку.

— Сама не знаю, як це вийшло... — прошепотіла Злата, відчуваючи, як кров хлинула їй до обличчя, і починаючи усвідомлювати, що щойно відбулося.

Як так вийшло? Можливо, вона змогла так себе поводити через те, що Артур стояв поруч і, притуляючись до нього всім тілом та відчуваючи його руку на своїй талії, вона відчувала його підтримку, а можливо, тому що дізналася, через що пройшла її бабуся, котра якимось незрозумілим чином змогла вижити, не померти від травм і кровотечі, і врешті дати життя своїй дитині... На фоні того, через що пройшла та жінка, зустріч з Лідією Леонідівною виглядала, як дитяча забавка.

Артур, усміхаючись, обійняв її.

— Сонечку... це — справжня ти…

— Ні… Це просто…

— Ти, нарешті, визирнула зі своєї мушлі. Я дуже… дуже радий, — він поцілував її у чоло.

— Твоя мама — дуже непроста жінка, — сказав Андрій.

— Так, мама у мене — складна особистість, з нею сумно не буває…

— А що за сімейна вечеря? І що за минулий раз?— знову запитав хлопець.

— Ну, мама перший раз призначила вечерю на день, коли Златі робили операцію, звісно, ми не прийшли. Хоче показати Злату своїй подрузі, ОЦІНИТИ. Тоді це була не найкраща ідея, а тепер ми вже готові, — Артур відпустив Злату з обіймів, пішов до стільниці і набрав чайник. — І ми дійсно зробимо ВЕЧЕРЮ, а не оглядини.

— Коли? — Злата присіла біля брата на диванчик.

— Та хоч у цю п’ятницю. Завтра в Андрія днюха, я вірно пам’ятаю?

— Так, — Андрій кивнув головою і стис губи. Він не святкував свій день народження, відколи не стало діда. Власне, як і Злата. А діда не було вже майже 8 років…

— Який формат ти обираєш? Підемо всі разом кудись, чи ти підеш зі своїми новими друзями розважитися? Без “старих”, — Артур усміхнувся, спостерігаючи за реакцією хлопця. — Звісно, торт увечері ми тобі гарантуємо, а от те, як ти проведеш свій день, обирай сам.

— Я... Я не знаю, — Андрій озирнувся на сестру.

— Можеш порадитися з Лізою, — Злата знизала плечима. — До речі, як сьогодні ваш похід на пляж?

— Добре. Грали у волейбол, купалися, морозиво їли. Було весело. Потім подзвонив її батько — і ми пішли. Вона поїхала до себе, а я — сюди. А тут Лідія Леонідівна… Поговорили з нею трохи під дверима, і я ризикнув її пустити… — Андрій обережно поглянув на Артура. — Не треба було, так?

— Справа вже зроблена, нема про що говорити. Ти, краще, обдумуй завтрашній день. Завтра скажеш…

До пізньої ночі Артур сидів за ноутом. Назбиралося роботи, і ще мав відповісти всім, хто написав у месенджери. Переважно це були друзі з інституту, котрі просто вимагали зустрічі. Пропонували поїхати у “їхнє місце”: комплекс відпочинку за містом, не дуже далеко від Києва, близько п’ятдесяти кілометрів. Там вони відривалися вже не раз, влаштовуючи п’яні гулянки до ранку. Приїжджали в п’ятницю ввечері і ледь вибирались у понеділок вранці. Дехто міг лишатись і до середи… але не він.

Артур брав колись Іннесу з собою на таку “зустріч випускників” — їй не сподобалося. Будиночки були розташовані в лісі, і різна лісова живність — у вигляді павуків, жуків і мурашок — іноді заповзала у житло. Кролики, що бігали по території, і качки, що зухвало плавали у ставках і вимагали хліб, їй подобались, а от всі, хто був дрібніше — НІ. Вона влаштувала істерику в перший же вечір, побачивши якогось невинного жучка біля вхідних дверей і вже не дуже тверезий Артур відправив її в Київ на таксі. Це було ще до ідеї з одруженням. Після того він не бачив її декілька тижнів, а потім вона приїхала знову і дуже вибачалася, що зірвала відпочинок… Вона його зовсім не зірвала, бо Артур, відправивши дівчину, досить швидко знайшов заміну, але вибачення він прийняв. Ну, не відмовлятись же, коли гора сама прийшла до Магомета...

Артуру подобався комплекс, і він хотів би поїхати туди зі Златою, та колишня присутність там Іннеси відгукувалася неприємними передчуттями, як фантомний біль. Як він міг взагалі мати справи з Іннесою? Ну як? Він же знав її з дитинства, знав її корисливу і меркантильну натуру, знав, яка у неї матір… Як вистачило розуму вирішити з нею одружитися???

Артур зробив спробу змінити місце зустрічі, але Тоха, колишній староста групи, вже забронював будиночки. “Якраз до Дня Незалежності можна буде всім разом відтягнутися, а на свято вже кожен нехай шукає сам собі забаву”.

На День Незалежності Артур планував поїхати до діда, познайомити з ним Злату…

Він зайшов до спальні — Злата не спала. Вона в’язала у кріслі і підвела на нього питальний погляд.

— Ти вже спати? — запитала вона.

— Ще ні… Прийшов глянути, чи ти спиш, бо є питання, — він сів у друге крісло поруч з нею.

— Яке?

— Я зараз переписуюся з одногрупниками — вони пропонують на ці вихідні зависнути в одному комплексі відпочинку в передмісті. Там будиночки в лісі, ставки, мангали, спортивні майданчики… Ми там, переважно, лише бухали, але культурне дозвілля там також наче є…

Злата пров’язала ще трохи і, відклавши в’язання, поглянула нього. Артур, терпляче очікував її відповіді.