Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Це мають бути оглядини?

— Так… — Артур кивнув. — Вони хочуть тебе побачити й познайомитися. Я більше не можу приховувати тебе від усіх і ховатися від них сам...

— У мене ще видно шрами… — Злата поглянула на свої руки. Рожеві лінії було помітно, хоча вони вже не мали рельєфу, та не побачити їх було неможливо. — Але я так розумію, що ця поїздка для тебе важлива?

— Найважливіша для мене — ти, і твоє благополуччя. Проте не буду приховувати, що мені б хотілося, щоб ти познайомилась і поладнала з моїми друзями. А руки… Я казав їм, що ти проходиш курс процедур після нападу собак. Вони зрозуміють.

Така відповідь не дуже заспокоїла Злату, але вона собі сказала, що він буде поруч і на крайній випадок вона зможе сидіти в будиночку і не виходити.

— На вихідні… Це субота і неділя?

— Зазвичай, ми починали з п’ятниці… — Артур поглянув на неї спідлоба. — І до ранку понеділка…

— Це три ночі… А Андрій?..

— Ми можемо поїхати на суботу і неділю. Можемо прилаштувати Андрія до ба. Дівчатка будуть раді. Він, щоправда, може не витримати, але…

— До ба? А вона погодиться?

— Зранку запитаю. То, якщо ми домовимося за Андрія, ти згодна?

Знайомство з друзями. Це те, що рано чи пізно неодмінно має статися.

“Я не можу більше приховувати тебе від усіх, і ховатися від них сам…”

Злата раніше не задумувалася про це, адже Артур постійно проводив час із нею. Тільки з нею. Відповідав стишено на телефонні дзвінки, пояснюючи, що не може говорити, переписувався з кимось, але нікуди не ходив. Звісно, що раніше він не сидів удома, на домосіда він не схожий абсолютно...

Заради неї він змінив свій звичний спосіб життя!

Ця думка прийшла до голови Злати лише зараз, і розуміння того, що вона його майже не знає, смикнуло тривожну струну в серці. Вона нічого не знає про звичне йому коло спілкування, його вподобання, його розваги, а з усіх його друзів знає лише Жеку, але той — зі школи… Ще бачила Паскаля по скайпу. Чула, наприклад, що він з друзями міг зависати в барах, але навіть не знала і не уявляла до чого іноді ці п’янки призводили. З іншого боку, вона знає, який він з нею, який він насправді. Златі було цікаво познайомитися з друзями Артура, водночас лякала можливість того, що вони її не приймуть. Він же колись казав, що майже всі його друзі одружені… Вони будуть з дружинами? Чи…

Вона зітхнула. Стільки питань виникли в голові одномоментно. Зустрітися з друзями потрібно. Мабуть, Артур планує запросити їх ще й на весілля...

— Згодна, — повільно вимовила Злата. Почувши її відповідь Артур перемістився до неї ближче, сів на бильце її крісла і обійняв.

— Сонечку, тобі сподобається, от побачиш.

— Ти ж будеш поруч, так?

— Звичайно... І в мене є ще два питання до тебе…

— Артуре…

— Завтра після клініки я пропоную поїхати в загс і подати заяву.

— Завтра? — Злата наполохано поглянула на нього. Це було неочікувано.

— Так, нема куди тягнути. Я глянув календар, 18 і 25 вересня — суботи. Непогані дати, як тобі?

— Я… не знаю. Мабуть.

— Оберемо, коли там буде вільно. У будь-якому варіанті лишається вдосталь часу переоформити всі твої документи і оформити наш виїзд.

— Ти говорив про це, але якось так все швидко…

— Передумала?

— Ні! — Злата аж смикнулась.

Артур усміхнувся, побачивши таку її реакцію.

— Просто все якось дуже швидко… — тихо сказала дівчина.

— Нічого не швидко. Я чекав тебе чотири роки. І після минулого відрядження я не залишу тебе НІ НА ДЕНЬ.

— А яке наступне питання? Щось мені вже аж страшно його чути…

— Ну що ж ти така полохлива? — Артур пригорнув її до себе. — Останнє, якраз, найпростіше. Як ти ставишся до ідеї на День Незалежності поїхати до мого діда Петра? Звісно, з Андрієм.

— Дуже добре ставлюся.

— Значить, домовилися.

Андрій обрав варіант провести день з новими друзями.

Під час сніданку Артур вручив йому конверт з грошима, котрих мало вистачити на святкування, і привітав хлопця ще раз з днем народження. Андрій не очікував на ще один подарунок, тому червонів і дякував. Артур повідомив йому, що вони зі Златою завтра їдуть за місто, і по дорозі завезуть його до Лілії Семенівни, його ба, в котрої жила Злата. Хлопець був здивований, але сестра почала його переконувати, що бабусі просто золото, і там поруч гарний парк. Андрій насторожено сприйняв всю цю новину, але особливо не опирався. Він лишався у Києві і міг домовитися з Лізою про прогулянки будь-де.

Після сніданку Артур і Злата поїхали в клініку, лишивши Андрія збиратися на “гульки” з Лізою і Дариною.

Злата пішла на фізпроцедури. Артур чекав її в холі, коли жіночий голос вигукнув ”Борис!”. Це ім’я діяло на нього, як червона ганчірка на бика, він підняв погляд від телефона і просканував видимий простір клініки. Борисом виявився малий хлопчик, що втікав від своєї мами по коридору. Видихнув.