Читати книгу - "Маленький друг, Донна Тартт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Стули писок, — прошипів той і штурхнув Денні назад на подушку, — ні слова не кажи, а слухай мене. Тепер ти звітуєш мені.
Денні збентежено ліг, принишк.
— Я допити бачив, — сказав Фариш, — і як людей накачували бачив. Недбальство. Через нього ми всі й умрем. Сонні хвилі — магнетичні, — мовив він, постукуючи собі по чолі двома пальцями, — ясно? Ясно тобі? Вони можуть стерти весь розсудок. Ніяк не мож захиститися від електромагнітної могутності, яка роз’їбе і винищить тобі всю систему вірності на раз-два.
«Він уже зовсім розуму збувся», — подумав Денні. Фариш, швидко роздимаючи ніздрі, провів рукою по волоссю — а тоді скривився й, розчепіривши пальці, струсив нею геть від тіла, наче торкнувся чогось обслизлого й гидкого.
— Не мудруй мені! — рявкнув він, коли перехопив погляд Денні.
Денні опустив очі — і побачив Кертіса, його підборіддя на рівні з порогом, коли сам Кертіс зазирав у відчинені двері трейлера. Навкруг рота він вимастився чимсь помаранчевим, ніби бавився бабиною помадою, а на обличчі в нього тримався потайливий зацікавлений вираз.
Втішившись від такого відволікання, Денні йому всміхнувся.
— Здоров, алігаторе, — та не встиг запитати про помаранчеві плями навколо рота, як Фариш крутнувся й скинув руку, ніби якийсь диригент оркестру, якийсь істеричний бородатий росіянин — і заверещав:
— Забирайся геть, геть, геть!
Тієї ж миті Кертіс щез: гуп-гуп-гуп по металевих східцях трейлера. Денні повільно піднявся й почав виповзати з ліжка, але Фариш крутнувся знову й турнув його пальцем.
— Я шо, сказав вставати? Сказав? — Обличчя в нього побагровіло, стало ледь не фіолетовим. — Я тобі дещо поясню.
Денні покірно сів.
— Ми діємо в умовах військової поінформованості. Прийнято? Прийнято?
— Прийнято, — відповів Денні, щойно допетрав, що має відповісти.
— Добре. Ось чотири рівні… — Фариш відраховував їх пальцями, — …у межах системи. Код Зелений. Код Жовтий. Код Оранжевий. Код Червоний. Значить. — Фариш підніс тремтячий вказівний палець. — Можливо, тобі вдасться розгадати Код Зелений з досвіду водіння транспортних засобів.
— Дозвіл? — після довгої дивної й сонної паузи відповів Денні.
— Схвалено. Схвалено. Усі системи в нормі. Під час дії Коду Зеленого ти розслаблений і не в стані готовності, навколишніх загроз немає. А тепер слухай, — процідив Фариш крізь зуби. — Немає ніякого Коду Зеленого. Коду Зеленого не існує.
Денні взявся розглядати плутанину з помаранчевих і чорних подовжувачів на підлозі.
— Код Зелений не діє, і от чого. Я скажу лиш раз. — Він уже крокував туди-сюди — щодо Фариша це завжди поганий знак. — Якщо на тебе нападуть на рівні Коду Зеленого, тобі повна срака буде.
Краєм ока Денні побачив, як крізь прочинене вікно потягнулася Кертісова пухка лапка й поклала на підвіконня біля його ліжка пачку цукерок «Світ Тартз». Денні мовчки підібрався ближче й узяв подарунок. Кертісові пальці радісно помахали йому на знак підтвердження, а тоді тайкома щезли з виду.
— Наразі ми діємо в рамках Коду Оранжевого, — продовжував Фариш. — У цьому Коді небезпека присутня й виразна, і твоя увага зосереджена на ній постійно. Повторюю: постійно.
Денні заховав пачку «Світ Тартз» собі під подушку.
— Заспокойся, старий, — сказав він, — ти себе накручуєш. — Він хотів, щоб ці слова прозвучали… ну, невимушено, але цього якось не сталося, і Фариш різко обернувся до Денні. Обличчя в нього взялося грудками й тремтіло від люті — побите, напухле й побагровіле.
— Я тобі так скажу, — несподівано мовив він. — Ти зо мною троха проїдешся. Я можу читати ваші думки, довбограї! — крикнув він, стусонувши себе в скроню на очах у приголомшеного Денні. — На’ть не думайте свою херню на мені пробувати!
Денні ненадовго заплющив очі, тоді знов розплющив їх. Йому хотілося в туалет, наче скаковому коню.
— Слухай, старий, — благальним тоном звернувся він, поки Фариш гриз собі губу й попелив поглядом підлогу, — просто заспокойся хоч на хвилину. Спокійно, — сказав він, демонструючи Фаришу відкриті долоні, коли той підняв погляд — трохи зашвидко, як для спокою, а самі очі надто біснуваті й розфокусовані.
Денні не зчувся, як Фариш смикнув його за комір і врізав по обличчі.
— Ти диви на нього, — просичав він, знову підсмикуючи його за сорочку. — Я ж тебе як облупленого знаю. Уйобок.
— Фариш…
Осліплий від болю, Денні відчув, як щелепа ходить туди-сюди. Ніколи не варто доходити аж до цієї точки. Фариш переважає Денні кілограмів на сорок п’ять, як мінімум.
Фариш жбурнув його на ліжко.
— Взувайся. Повезеш.
— Добре, — відповів Денні, обмацуючи щелепу, — куда? — І якщо це уточнення прозвучало пащекувато (так і сталося), то частково тому, що Денні водив завжди, хай куди вони їздили.
— Ти мені не мудруй. — Дзвінкий тильний ляпас по обличчю. — Якщо там бракує бодай грама продукту… нє, сядь, я хіба сказав вставати?
Без зайвих слів Денні сів і потягнув мотоциклетні чоботи собі на липкі голі ноги.
— Отак. Дивися туди, куди дивився.
Москітні двері трейлера Ґам завищали, і за мить Денні почув, як вона в домашніх капцях продирається по гравію.
— Фарише? — гукнула вона тонким сухим голосом. — Усе добре? Фарише?..
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький друг, Донна Тартт», після закриття браузера.