Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
С. 318. «Загибель богів» — ваґнерівська опера з тетралогії «Перстень Нібелунга».
С. 320. Катерина де Фуа (1470—1517) — королева Наварри, онука Карла VII, короля французького.
С. 322. Оссіян — справжній автор епічних поем Оссіяна, гельського поета-воїна, який нібито жив у III сторіччі нашої ери, — шотландський письменник Джеймс Макферсон (1736—1796).
С. 325. Шарден Жан-Батіст (1715—1783) — маляр і гравер.
Перронно Жан-Батіст (1715—1783) — маляр і гравер, майстер жанрового малярства.
С. 324. Енґр Жан-Оґюст-Домінік (1780—1867) — маляр, автор славетної «Одаліски».
«Олімпія Мане» — ця картина скандалізувала одвідувачів салону 1865 року.
С. 325. Ліндор — у «Севільському цирульнику» Бомарше граф Альмаві-ва, перебравшись за вчителя музики, постає під ім’ям Ліндора і співає любовну пісню Розіні.
С. 326. Парсифаль — герой одноіменної опери Вагнера в тому епізоді, коли він потрапляє до замку чорнокнижника Клінґсора.
С. 329. Роял Датч — англо-голландська компанія.
С- 330. Мансар Франсуа (1598—1666) і його онук Жюль Ардуен, або Ардуен-Мансар (1646—1708) — перші творці у Франції класичного стилю в архітектурі.
С. 331. Детай Едуард (1848—1912) — член Академії образотворчих мистецтв, художник, відомий батальними і жанровими картинами.
Рібо Александр (1842—1923) — тодішній міністр закордонних справ Франції.
Граф Саксонський Герман-Моріс (1696—1750) — маршал Франції, коханець комедійної акторки Адрієнни Лекуврер.
Райхенберг Сюзанна-Анжеліка-Шарлотта, баронеса де Бурґуен (1853— 1924) — акторка амплуа інженю в Комеді-Франсез.
Відор Шарль-Марі (1845—1937) — органіст і композитор.
С. 334. Маркіз де Ґруші Емманюель (1766—1847) — маршал Франції; 15 червня 1815 року не зумів перешкодити пруссакам Блюхера, розбитим під Ліньї, з’єднатися з англійськими загонами Веллінгтона і спричинив поразку у битві під Ватерлоо.
С. 339. Барка — прізвисько карфагенської родини Гамількарів, означає «Блискавка».
С. 340. «Як лишиться один...» — з вірша Віктора Гюґо «Ultima verba» (збірка «Кари»).
С. 341. «Через таку напасть не виживе надія...» — з расінівської «Андромахи», репліка Ореста.
С. 342. Пліній Молодший (бл. 62—114) — давньоримський письменник.
С. 344. Принцеса Бадруль Будур — героїня «Тисячі й одної ночі», Ал-ладинова дружина.
С. 347. Лемер Жан-Ежен-Ґастон (1854—1928) — композитор, автор оперет «Муки Жанно», «Мрії Манетти» тощо.
Ґранмужен Шарль (1850—1930) — поет і лібретист опер «Прометей». «Орфей» тощо.
С. 356. Тарквіній Пишний (434—510 перед Різдвом Христовим) — сьомий і останній римський цар.
С. 357. Міолан Марі-Каролін-Фелікс (1827—1895) — французька співачка, дружина Леона Карвальо.
С. 359. Бюссі дАмбуаз Луї (1549—1579) — анжуйський владар, відомий своїми герцями і любовними походеньками; його бурхливе життя описав Дюма в романі «Графиня де Монсоро».
С. 360. Піччіні Ніколо (1728—1800) — неаполітанський композитор, суперник німецького композитора Ґлюка. В оперному мистецтві точилося змагання між «глюкістами» і «піччіністами».
С. 361. «Закоханий лев» — комедія антиромантика і антигюґоліанця Франсуа Понсара (1814—1867), епігона класицизму.
«Поліевкт», «Брехун» — корнелівські п’єси (1641, 1643).
С. 365. Принцеса Дюжабара — героїня арабських казок.
С. 366. Мерсьє Оґюст (1833—1921) — генерал, військовий міністр під час арешту Дрейфуса.
С. 370. Немврод — цар вавилонський і засновник Ніневії; за шумеро-акадійською традицією вважається богом ловів та війни.
С. 372. «Арлезіянка» — драма Альфонса Доде; музику до неї написав Бізе.
С. 374. Віконт де Борньє Анрі (1825—1901) — поет-драматург, автор історичної драми «Роландова дочка».
С. 375. Марі Бонапарт (1882—1962) — дочка принца Ролана Бонапарта.
С. 376. Ґамбетта Леон (1838—1882) — державний діяч, автор книги «Ґамбетта очима Гамбетти, інтимні листи й родинні спогади».
«Suave mari magno» — вірші з книги Лукреція «Про природу речей»:
Любо, як моря поверхня запіниться, бурями збита,
Із суходолу дивитись, як інший на хвилі бідує, —
І не тому, щоб утіха була у чужому конанні,
Але приємно себе поза тими нещастями бачить.
(Переклав Микола Зеров)
Боєльдьє Франсуа-Адрієн (1775—1834) — композитор, автор опери «Каліф багдадський».
«У гурт шляхетний люди тут збирались...» — початок дуету Жіро і Нісетти з комічної опери «Пре-о-Клер» композитора Герольда (1791— 1833) на лібрето Планара.
«Фра Дияволо» — Оберова опера.
« Чарівна флейта» — Моцартова опера.
«Шале» — Аданова опера.
С. 377. «Бал у Со» — Бальзакова повість.
«Паризькі могікани» — роман Дюма-батька.
«Радіє вся сім'я...» — вірші Гюго зі збірки «Осіннє листя».
Дезульєр Антуанетта (1637 або 1638—1694) — авторка книги «Поезії».
Графиня де Ремюза (1780—1821) — фрейліна імператриці Жозефіни, авторка романів, спогадів та листів.
Графиня де Сент-Олер (1778—1854) — дружина графа де Сен-Олера, камергера Наполеона і члена Французької Академії.
С. 379. «Біль — це як плід...» — з вірша Гюго «Дитинство».
«Мерцям недовго буть...» — з вірша Гюго «Мандрівникові».
С. 380. Пейронізм — дотеп за іменем драматурга Едуарда Пейрона (1834-1899).
С. 383. «Слівце Камброна» — французький генерал П’єр Камброн відповів англійцям під Ватерлоо лайкою, коли йому запропоновано здаватися.
С. 384. Вібер Жеган-Жорж (1840—1902) — маляр і драматург.
С. 391. Sic transit gloria mundi — так минає мирська слава — фраза з «Наслідування Христу».
С. 399. Буйот — картярська гра.
С. 400. Постав Моро (1825—1898) — маляр, автор жанрових і біблійних картин.
Мамелюк — солдат єгипетської кавалерії.
С. 401. Белліні Джованні (1426—1516) — маляр венеційської школи.
С. 404. «Меропа», «Альзіра» — вольтерівські трагедії.
С. 411. «Відступ десяти тисяч» — відступ
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона», після закриття браузера.