Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

17 жовтня, у суботу, Ніна Григорівна народила прекрасну дівчинку — Даринку. Андрій Семенович прибіг до них уранці додому схвильований і розгублений: не знав, що йому робити і куди бігти. Потрібно було щось привезти дружині до лікарні, а він навіть не уявляв з чого починати… Ніна передала записку, та він страшенно нервував і боявся зробити щось не так. 

Мама заспокоїла новоспеченого татуся, пояснила що до чого. Що можна привезти Ніні в пологовий будинок, чого брати не варто, які краще приготувати речі… Лора подумала про те, що непогано було б повідомити Тоню, що у неї народилася сестра. Хай би там як, а все ж —  це її рідна кров. Погода була теплою і, взявши старий велосипед, ту саму “Десну”, Лариса поїхала на хутір. Був день. Має встигнути повернутися до темна.

Дядько Іван з Романом складали дрова, коли вона приїхала до їхнього двору.

— Доброго дня, — привіталась, злізши з велосипеда.

— Русалко? Ти? Привіт, — здивовано усміхнувся дядько Іван — старша копія Бакеро. Чи то навпаки... Бакеро — його молодший варіант.

— Так, я. Сьогодні вранці мама Тоні народила дівчинку. Я подумала, що вона має знати… все ж… це її сестра.

— Я теж так думаю, — кивнув циган, — ця її упередженість… Вона мені теж не дуже подобається.

— І я хотіла ще вас розпитати, що там було за непорозуміння у Бакеро на роботі? Бо стільки пліток по селищу…

— Та хтось там невірно порахував фішки і сказали, що то він їх узяв. А потім все знайшли, по камерах перевірили. Там навіть Степан приїздив розбиратися... Все гаразд вже. Працює, — дядько Іван обтріпав тирсу з робочого одягу і запросив Лору до будинку.

— Ні, я поїду… Потрібно встигнути повернутися до сутінків, — Лариса відхилила запрошення.

— То давай я наберу номер і сама все їй швиденько скажеш. Пішли.

Гудки очікування і Лора почула знайомий голос подруги.

— Алло, — сказала Тоня.

— Привіт. Це Лора.

— Лора?... Яка ще Лора?.. А… Лора… Привіт, — напружено відповіла Тоня. — Що ти хотіла?

Лариса відчула невдоволення в її голосі. Вона не хоче з нею говорити? Чи Степан сказав їй про прослуховування.

— Я… дзвоню тобі повідомити, що сьогодні вранці у тебе народилась сестричка — Даринка. 3200, 52 сантиметри.

— Мені не цікаво, — металічним голосом відповіла подруга.

— Я подумала, що ти маєш знати.

— Це добре, що ти подумала. Корисне заняття для тебе. Знаєш, я зараз на розмову не маю часу, мене там хлопці вже чекають. 

— Хлопці?

— Так, хлопці, бувай, — Тоня поклала слухавку.

Лариса ошелешено поглянула на слухавку, з якої тепер лунали гудки.

— Сказала, що їй це не цікаво… — сказала Лариса цигану і його дружині, що стояли поруч, хоча вони чули їхню розмову. Знизала плечима і поклала слухавку на апарат.

— Може чаю? — поцікавилась мама-Галя.

— Ні, дякую. Я поїду…

Лариса виїхала з хутора і не могла відігнати від себе дивні відчуття після розмови з подругою. Її невдоволення Лора відчувала фізично. “Хлопці”... невже Степан зараз там?.. 

Він дійсно був тоді в Англії. І всі вони саме збирались йти обідати до ресторану, коли задзвонив телефон і Тоня прийняла дзвінок. Степан і Бакеро чули, що Тоня назвала ім'я Лори. Здивувалися не менше неї звідки вона дізналася їхній номер? Пізніше з'ясували, що дзвонила вона від дядька Івана... Бакеро поцікавився, що Лора казала і Тоня відповіла, що “нічого важливого”. Степан зауважив, що якось вона занадто нервується, як для “неважливого дзвінка”. Тоня огризнулась, що дзвонила Лариса, бо ПОДУМАЛА, що має повідомити їй про новонароджену сестричку, але її це абсолютно не цікавить… І дивно, що Лора взагалі вирішила ДУМАТИ! Чого сюди дзвонити? Хоче створити для них нові проблеми?

Бакеро спробував заспокоїти Тоню, але вона бурчала весь вечір. І невідомо було що зачепило її більше: народження сестри чи дзвінок від Лори...

Після підстави з фішками Степан розповів Бакеро, що ця робота від самого початку була пасткою. Що телефон слухають. Що у його квартирі на Фрунзе були встановлені жучки і Лора з Тетяною несвідомо багато чого розповіли, бо розмовляли відверто між собою і не знали, що їх ЗАПИСУЮТЬ… Тоня через це дуже сердилася на подругу, а тут… та ще й подзвонила!

Коли Степан сказав, що їхню з Бакеро квартиру теж можуть писати — очі дівчини перелякано розширилися — значить, відбувається щось зайве… але все одно вона не припиняла гніватися на Ларису.   

В понеділок була практика у лікарнях. Знову переїзди. Відбувши перше заняття — їхали на друге. На зупинці трамваю знаходився кіоск в якому смажили чебуреки. Унюхавши їхній аромат, Лора відчула, як її рот наповнився слиною.

— Як же вони пахнуть… — принюхуючись сказала вона.

— Хто? — здивувався Валерій.

— Чебуреки… — Лариса почала копирсатися у кишені, шукаючи гроші.

— Ларисо, тільки не кажи, що ти хочеш купити ту гидоту? Невідомо з якого песика чи котика його зробили. Ти ж помітила, що у місті геть зникли безпритульні тварини?

— Та мені все одно з кого його зробили, хоч зі скунса — я хочу чебурека.

Лора пішла до кіоску і КУПИЛА ЙОГО — золотавий витвір мистецтва кулінарії — шедевр вуличної їжі. Їй здавалося, що нічого смачнішого вона не їла в житті… Приїхавши на практику в лікарню — дуже пошкодувала про цей свій вчинок. Оскільки майже все заняття просиділа в туалеті — її нудило і навіть, коли блювати було вже нічим — позиви все одно йшли. Мабуть, підшлунковій їжа не сподобалася.

— Ну що? Давай ще спробуємо біляші? Чи шаурму? — оскалився Валерій, коли вона з пляшкою мінералки “Поляна квасова”, яку їй купив Костик, прийшла у кімнату занять.

— Іщенко, заткнися… — Лариса зиркнула на нього спідлоба.

Нудота не полишала її і наступного дня, і цілий тиждень… А нюх став — як у собаки. Вона внюхувала стільки запахів, що голова йшла обертом. І цей загострений нюх у громадському транспорті ставав просто нестерпною карою: піт, перегар, парфуми... Вона бурчала на Валерія за різкий одеколон, на дівчат, що вони курили якісь “занадто вонючі цигарки”... Та якось, внюхавши чай з м’яти у навчальному корпусі вона пішла на аромат коридором і зайшла до аудиторії, де читав “воєнку” майор Смірнов. У неї вже не було цього предмету, але м’ятний чай манив і кликав її. Лора не помітила викладача, що застиг біля шафи спостерігаючи за студенткою, і підійшовши до чашки просто стояла та вдихала аромат.