Читати книгу - "Талiсман"

Джейсон стояв біля кам’яної стіни і дивився на лицаря не в змозі відірвати від нього погляду. Від гарячки у роті пересохло, а очні яблука, здавалося, набухали в очницях у такт серцебиттю хлопчика.

У правій руці лицар тримав le martel de fer[265]— нестерпно гучний бойовий молот із іржавою кованою голівкою вагою тридцять футів.

Ворота, що опускаються; пам’ятай, між тобою і ним — ворота, що опускаються…

Але тоді, хоч поблизу й не було жодної людської істоти, коловорот почав обертатися. Металевий ланцюг, кожна ланка якого була завдовжки з Джекове передпліччя, став намотуватися на барабан, ворота почали підніматися.

7

Броньований кулак відсунувся від дверей, лишаючи в них діру, яка миттєво змінила фреску зі збляклої романтичної пасторалі на сюрреалістичний герб бастарда[266]: тепер здавалося, буцімто якийсь апокаліптичний мисливець, незадоволений днем на болотах, у нападі люті випустив у небо заряд дробу. Тоді голова бойового молота прорвалася крізь двері, знищуючи одну з двох чапель, що намагалися відірватися від землі. Джек виставив руки перед обличчям, щоб захиститися від скалок. martel de fer зник. Знову коротка пауза, яка майже достатньо тривала, щоб Джек міг подумати про втечу. А тоді шпичастий кулак знову вдарив. Спершу він гупнув з одного боку, потім — з іншого, розширюючи діру, а тоді зник. Наступної миті молот прорвався крізь очерет — і великий уламок правих дверей упав на килим.

Тепер у темряві бару «Чапля» Джек побачив велетенську, заковану в броню фігуру. Її обладунок відрізнявся від спорядження лицаря, що змагався з Джейсоном у чорному замку: той носив циліндричний шолом із червоним плюмажем. А у нього шолом скидався на відполіровану голову сталевого птаха. Навколо голови були роги, що проростали з шолома на рівні вух. Джек побачив нагрудний панцир, кілт із металевих лат, а під ним — поділ кольчуги. Молот був однаковий в обох світах, і в обох світах лицарі-Двійники зневажливо відкинули його — кому потрібен бойовий молот, щоб впоратися з таким хирлявим суперником, як цей?

Тікай! Джеку, тікай!

«Саме так, — прошепотів готель. — Тікай! Саме це мають робити шрані жлодії! Тікай! ТІКАЙ!»

Але він не втікатиме. Можливо, він помре, але точно не втікатиме — бо хитрий шепіт мав рацію. Саме втечу обирають шрані жлодії.

«Але я не злодій, — похмуро думав Джек. — Та штука може вбити мене, але я не тікатиму. Тому що я не злодій».

— Я не тікатиму! — заволав Джек порожньому відполірованому пташиному обличчю. — Я не злодій! Ти чуєш мене? Я прийшов забрати те, що моє, і Я НЕ ЗЛОДІЙ!

Скреготливий крик вирвався з дихальних отворів унизу шолома. Лицар підвів шпичасті кулаки і опустив їх: один — на покручену ліву стулку дверей, другий — на праву. Пасторальний світ болота, зображений там, було зруйновано. Петлі клацнули… і двері впали просто перед ним. Джек побачив, як остання намальована чапля, що лишилася цілою, полетіла геть, наче пташка в мультику Волта Діснея. Її очі були ясними і переляканими.

Обладунок підходив до нього, наче робот-убивця. Його ноги здіймалися й опускалися. Він мав понад сім футів заввишки, тож коли проходив крізь двері, роги, що випиналися над його шоломом, лишили смуги в горішньому одвірку. Вони нагадували лапки́.

«Тікай!» — волав балакучий голос у голові.

«Втікай, жлодію», — шепотів готель.

«Ні», — відповів Джек.

Він витріщався на лицаря, що наближався до нього, і його рука сама стисла медіатор у кишені. У пташиному шоломі броньовані рукавиці з шипами здійнялися на рівень забрала. А тоді підняли його. Від здивування Джек роззявив рот.

Всередині шолом виявився порожнім.

А тоді ці шпичасті руки потягнулися до Джека.

8

Шпичасті руки схопили циліндричний шолом з обох боків. А тоді повільно зняли його, відкриваючи мертвотно-бліде худе обличчя чоловіка, який мав такий вигляд, ніби прожив не менше ніж триста років. Половина цієї прадавньої голови була розбита. Шматки кісток розривали поверхню шкіри, мов яєчну шкаралупу, а рана вкрилась якоюсь чорною масою, що, як подумав Джейсон, була гнилим мозком. Чудовисько не дихало, але його червоні очі, які дивилися на Джейсона, виблискували пекельною жадібністю. Воно ощирилося, і Джейсон побачив гострі, мов голки, зуби, якими це страховисько порве його на шмаття.

Подзенькуючи, лицар непевно рушив вперед… от тільки цей звук був не єдиним.

Хлопчик глянув ліворуч, на головну залу

(вестибюль)

замку,

(готелю),

і побачив другого лицаря в круглому шоломі, який формою нагадував миску — такі ще називають грандхельмами. За ним ішов третій… і четвертий. Вони повільно рухалися коридором — стародавні обладунки, в яких тепер мешкають своєрідні вампіри.

А тоді руки схопили його за плечі. Тупі шипи на рукавицях простромили його плечі й руки. Потекла тепла кров і мертвотне, зморшкувате обличчя викривилося жахливою голодною посмішкою. Локітники запищали і застогнали, коли мертвий лицар підтягував хлопчика до себе.

9

Джек завив від болю — короткі затуплені шипи були в ньому, в ньому, і він одразу збагнув, що це все насправді і що наступної миті ця штука вб’є його.

Його смикнули до чорної порожнечі всередині шолома…

Але чи справді там було порожньо?

Джека осяяло тьмяне, вицвіле марево червоних спалахів у мóроці… щось схоже на очі. І коли броньовані руки дедалі піднімали і піднімали його, хлопчик відчув пронизливий холод, ніби всі зими на світі якимось чином поєдналися, перетворившись на одну-єдину… і той струмінь морозного повітря зараз лився з порожнього шолома.

Воно справді вб’є мене і моя матір помре, Річард помре, Слоут переможе, уб’є мене, збирається…

(розірвати мене на шматки, розгризти своїми зубиськами) заморозити мене…

— ДЖЕКУ! — вигукнув голос Спіді.

(ДЖЕЙСОНЕ! — вигукнув голос Паркуса.)

Медіатор, хлопче! Використай медіатор! Доки не стало надто пізно! ЗАРАДИ ДЖЕЙСОНА ВИКОРИСТАЙ МЕДІАТОР, ДОКИ НЕ ПІЗНО!

Джекова рука стиснула медіатор. Він був гарячим, як монетка, і враз на зміну заціпенілому холоду прийшло відчуття абсолютного тріумфу. Він витягнув його з кишені, горлаючи від болю, адже його продірявлені м’язи згиналися разом із встромленими шипами, але тріумф не зникав — той приємний дотик територіального тепла, те чисте відчуття веселки.

Медіатор, а це знову був медіатор, стискали його пальці — важкий і міцний трикутник зі слонової кістки, філігранно інкрустований дивними візерунками — і вже за мить Джек

(і Джейсон)