Читати книгу - "Декамерон"

― Ви знаєте своїх коней, ― каже їм погонич, ― а я знаю свого мула; стривайте лишень, я дам йому раду.

Сеє сказавши, знов почав дубасити мула справа і зліва, і таки добився свого ― мул рушив уперед. Коли наші подорожні мали й собі переправлятись, Йосиф спитав у одного чоловіка, що скраю на мосту сидів, як той міст називається.

― Добродію, ― одказав чоловік, ― сей міст називається Гусячий.

Як почув се Йосиф, зараз пригадав Соломонову пораду і сказав Меліссові:

― Їй-богу, друже, здається мені, що Соломонова рада таки слушна і добра: бачу я, що не вмів досі жінки бити, то погонич ось показав мені, що маю робити.

Через кілька день прибули вони до Антіохії, і Йосиф запросив Мелісса до себе на деякий час відпочити. Жінка прийняла чоловіка дуже неприязно, проте він загадав їй зготувати вечерю, яку скаже Меліссо. Гість, виконуючи господарську волю, сказав кількома словами, чого б він хотів, та Йосифова жінка своїм звичаєм зробила не те, що їй казано, а навпаки. Йосиф розсердився й спитав її:

― Хіба тобі не сказано було, що зготувати на вечерю?

Жінка подивилась на нього спогорда і сказала:

― Що се значить? Хочеш вечеряти, то вечеряй. Хоч мені й не те загадували, а мені так краще. Як тобі в лад, то їж, а не в лад, то й так сиди.

Меліссо здивувався з таких господининих речей і почав їй докоряти. А Йосиф, почувши її слова, сказав:

― Жінко, ти яка була, така й зосталась, але повір, скоро ти в мене переміниш норов.

І, повернувшись до Мелісса, вів далі:

― Зараз ми побачимо, друже, чи добра Соломонова рада, тільки прошу тебе, не бери близько до серця того, що я робитиму, вважай, що то будуть жарти. І не мішайся в се діло, згадай, що сказав нам погонич, коли ми його мула жаліли.

― Я у тебе в гостях, ― каже Меліссо, ― і не думаю тобі перечити.

Діставши десь доброго замашного дубця, Йосиф уступив до кімнати, куди пішла з-за столу, буркочучи, сердита жінка, схопив її за коси, повалив додолу й почав немилосердно лупцювати тим дубцем. Жінка спершу кричала, потім стала погрожувати, а тоді, бачачи, що Йосиф не вгамовується, вся побита й потовчена, почала благати його ради Бога, щоб не вбивав її, і обіцяла надто ніколи більше не йти з ним на супереки. Та Йосиф на все те не зважав і лупив її ще лютіше і по боках, і нижче спини, й по плечах, усі ребра їй перелічив; тільки тоді перестав, коли втомився, ― і місця живого на ній не лишив. Сеє зробивши, пішов до Мелісса й каже:

― Ну, побачимо завтра, чи помогло нам ходіння до Гусячого мосту!

Потім одпочив трохи, помив руки, повечеряв з Меліссом, а як настав час облягатись, обидва пішли спати. А бідна жінка ледве-не-ледве з долівки підвелась; тоді лягла, спочила, як могла, а назавтра схопилася раненько і послала спитати в Йосифа, що він завволить їсти. Чоловік посміявся разом із гостем і дав розпорядок; потім вони пішли з дому, а вернувшись на обід, побачили, що все зготовлено дуже добре, так, як він казав, і похвалили мудру пораду, якої спочатку були не зрозуміли.

Побув Меліссо в Йосифа три чи чотири дні, а потім попрощався з ним і подався додому. Там розказав він одному мудрому чоловікові, яку пораду дав йому Соломон. А той йому й каже:

― Певнішої і мудрішої поради він не міг тобі дати: ти сам здоров знаєш, що сам нікого не любиш, а як шануєш когось і пригощаєш, то не з любові до інших, а з пихи своєї великої. Отож полюби, як сказав Соломон, то й тебе полюблять.

Отак була покарана непокірниця, а той юнак, полюбивши, добився любові.

Оповідка десята

Отець Джанні на прохання кума П'єтра чаклує над його жінкою, щоб обернути її в кобилу; коли він дійшов до того, щоб хвоста їй приробити, кум П'єтро каже, що не треба, і псує всі чари

Слухаючи королевиної оповідки, дами ремствували потроху, а кавалери собі сміялись; коли вони замовкли, Діоней почав такими словами:

― Любії мої дами, серед білих голубів чорний ворон випадає гарніше, ніж білокрилий лебідь; так часом і серед мудрих людей чоловік не такий мудрий не тільки додає краси й сили їхньому блискучому розуму, а ще й уносить у те середовище розвагу і втіху. Тим що ви всі такі розумні й помірковані, а я, сказати б, трохи ніби благуватий, ви мусите мене неабияк цінувати, бо я не затьмарюю ваших чеснот, а, навпаки, своїми вадами сприяю тому, що вони ще яскравіше виблискують; отже, я повинен мати повнішу можливість проявити себе таким, який я єсть, а ви зобов'язані з більшою терпливістю вислухати мене, ніж коли б я був розумніший. Я хочу розказати вам коротеньку історійку, з якої ви урозумієте, як пильно треба додержувати всього, що вимагає од вас чарівник, коли він для вас характерствує, бо тут найменша похибка може звести нанівець усі чари.

Кілька років тому жив у Барлетті[74] священик, на ймення отець Джанні ді Бароло[75]; парафія в нього була убога і, щоб мати кращий прожиток, він їздив на своїй кобилі по всій Апулії, купуючи й перепродуючи різний крам по ярмарках. У тих мандрах заприязнився він з одним чоловіком, на ймення П'єтро з Тресанті, який теж їздив ярмаркувати, тільки не на кобилі, а на ослі; на знак своєї до нього любові й приязні панотець називав сього чоловіка апулійським звичаєм не інакше, як кумом, і, щоразу, коли П'єтро приїздив до Барлетти, він водив його до себе в церкву, приймав у себе в домі і частував його, чим Бог послав.

Кум П'єтро і собі, хоч був небагатий (мав у Тресанті маленький домок, у якому ледве вміщався він сам, жінка його, молода й гарна молодичка, та осел), щоразу, коли отець Джанні приїздив до їхнього селища, запрошував його до себе й трактував, як міг, щоб якось оддячитись йому за гостинність. От тільки з ночівлею було негаразд ― у кума П'єтра було одним одно невеличке ліжко, де він спав із своєю красунею жінкою, а панотця ніде було покласти: він мусив спати на соломі у повітці коло своєї кобили, що вони ставляли до хазяйського