Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

Що ж стосується звичаїв, поведінки, характеру та приватного життя вищезгаданого Франка, то після тривалого й ретельного розслідування, здійсненого окружним управлінням, нічого такого, що могло б кинути тінь на його особу, не було виявлено. Франк є людиною доброчесною, живе з власних прибутків, боргових та інших зобов’язань не має.

Спершу, як уже було сказано, вони живуть у передмісті — на Виноградах, серед красивих пагорбів, укритих садами. Через рік переїжджають на вулицю Кляйне Нойґассе, а відтак — на Петерсбурґер Ґассе, де завдяки допомозі Зальмана Добрушки та інших винаймають будинок під номером чотири на дванадцять років.

Будинок, орендований в одного з міських радників, стоїть поруч із катедрою, на узвишші, з якого розгортається вид на цілий Брюнн. Подвір’я невелике, занехаяне, заросле лопухами.

Еві віддають найкрасивішу кімнату: з чотирма вікнами, світлу, завішану картинами з пасторальними сценками. Стоїть тут ліжко з балдахіном, але якесь надто високе, незручне. В шафі висять її сукні. В кімнаті Еви щоночі спить на підлозі Маґда Ґолінська, яка нізащо у світі не хоче повертатися до свого чоловіка. Врешті-решт їй купують ліжко. Це було зайве, бо з настанням холодів вони все одно сплять разом, притулившись одна до одної, але лише тоді, коли цього не бачить батько. Лягають, коли він уже спить і його хропіння відлунює кімнатами.

А Яків тим часом скаржиться, що не може спати.

— Заберіть геть ту цокалку! — кричить він і наказує винести годинник, яким спочатку так захоплювався. Годинник привезли звідкись із Німеччини; він дерев’яний, із зозулею, яка вистрибує о кожній рівній годині з таким шумом, наче вони знов опинилися в обложеній Ченстохові й поруч вибухає картеч. До того ж зозуля потворна, більше схожа на пацюка. Яків прокидається серед ночі і ходить будинком. Іноді зазирає до кімнати Авачі, бачить, що з нею спить Маґда, і чомусь дратується ще більше. Врешті-решт годинник комусь віддаровують.

Влітку Ева їздить до тітки Шейнделі вчитися добрих манер і гри на модному фортепіано, яке Зальман привіз із Відня. Вчиться також французької, вона тямуща і швидко опановує розмовну мову. Зі своїми балакає польською, говорити по-єврейському Яків усім заборонив. Але з двоюрідними братами й сестрами Ева мусить спілкуватися німецькою; у тітки в неї є вчитель, той самий, який вчить Шейнделиних молодших доньок. Еві незручно, що вона сидить на уроці з такою малечею. Вчиться старанно, але дівчаток, мабуть, уже не наздожене. Іноді ходить також на заняття до домашнього рабина, який дбає про гебрайську освіту хлопчиків і дівчаток. Це старенький Саломон Ґерльст, родич самого Йонатана Айбешютца, який народився тут, у Просніці. Тут досі живе його далека родина. Найбільше часу він присвячує хлопчикам, Емануелеві та Давидові, які вже пройшли бар-міцву й тепер починають студіювати святі книги правовірних.

Раз на місяць приходить кравець, і тітка поступово оновлює Авачин гардероб: замовляє легкі літні сукенки м’яких тонів, коротенькі жакети, які відкривають декольте, капелюшки, так щедро прикрашені стрічками й квітами, що нагадують домовини для ляльок. У шевця замовляє туфельки з шовку, такі м’які, що в них страшно вийти на запилюжені вулиці Брюнна. У цих обновках Ева перетворюється на світську даму, батько мружить очі від задоволення і на додачу просить її щось сказати німецькою, що завгодно. Ева декламує німецькі вірші. Яків прицмокує від задоволення.

— Ось таку я хотів дитину, таку доньку. Королеву.

Ева любить подобатися батькові. Лише тоді вона подобається сама собі. Але її дратує, коли батько її торкається. Тоді вона виривається, вдаючи, ніби чимось зайнята, і тікає, але все одно побоюється, що батько її покличе і доведеться повернутися. Їй краще у дядька й тітки в Просніці. Вони з Анусею Павловською роблять там те саме, що й кузини: вчаться бути дамами.

У саду Добрушків уже зав’язалися плоди на невисоких яблуньках, трава густа, в ній протоптані стежки. Недавно випав дощ, і повітря чисте, темно-зелене, повне запахів. Дощ вирізьбив на стежці дрібні рівчачки, його краплі висихають на дерев’яній лавці, яку тут поставила Шейндель. Вона любить там читати. Влітку на цій лавці сидить Ева, намагаючись читати французькі дамські романи, які тітка тримає у шафці під ключем.

Зальман Добрушка спостерігає за доньками крізь відчинене вікно, коли сидить над рахунками. Останнім часом він не їздить на свої тютюнові склади, у літньому повітрі його душить астма. Йому важко дихати, треба бути обережним. Зальман уже знає, що лишилося йому небагато. Справи свої вирішив передати найстаршому синові Карлу. В родині Добрушків точиться вічна суперечка про хрещення. Зальман та кілька старших синів цьому опираються, але Шейндель підтримує тих дітей, які зважуються на цей крок. Карл охрестився недавно з дружиною та маленькою дитиною. Торгівля тютюном стане християнською. Сам тютюн перетвориться на християнський.

Про Моше Добрушку та бенкет Левіафана

Моше вже був присутнім двадцять років тому на весіллі в Рогатині, хоч, звісно, не знає цього. Єнта торкалася його крізь живіт молоденької Шейнделі, яка гидувала кінським гноєм на подвір’ї. Єнта, яка теж іноді навідується до саду Добрушків у Просніці, впізнає його: так, це він, та крихітна, ще не оформлена істота, желеподібна грудка життя, буття, яке існує і не існує водночас і на позначення якого ще не вигадано слова; жоден Ньютон ще не створив теорії, яка його пояснила б. Але Єнта бачить і його початок, і його кінець. Іноді прикро знати забагато.

А у Варшаві, в кухні на Лєшні, кістляві пальці Хаї, тепер Маріанни Лянцкоронської, ліплять йому фігурку з хліба. Це триває довго, хлібний м’якуш кришиться й ламається, фігурка набуває дивних форм і розсипається. Врешті-решт виявляється, що та фігурка зовсім не схожа на інші.

Моше вивчає право, але більше його цікавлять театр і література. «Віденські винарні — набагато краще місце, щоб учитися життя», — каже він матері. Хворому батькові він, мабуть, не наважився б цього сказати. Мати любить його понад усе і вважає справжнім генієм. Її материнський погляд бачить у ньому юнака гарного й ставного. Що ж, навряд чи того, кому ще не виповнилося двадцяти п’яти, можна назвати некрасивим. Не є винятком і Моше, ставний і худорлявий водночас. Повернувшись із Відня, він забуває про припудрену перуку і ходить простоволосий. Темне хвилясте волосся зав’язує гулькою. Він дуже подібний на матір: у нього — її високе чоло й повні вуста, він такий самий гучний і балакучий. Одягається елегантно, по-віденському. Ходить упевнено. Його високі чоботи з тоненької шкіри та з посрібленими пряжками підкреслюють довгі тонкі литки.

Ева довідалася, що в Моше є наречена