Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Зустрітися з одногрупниками Артура виявилося не так вже й страшно. Присутніми були восьмеро чоловік — “це не всі”, як уточнив Артур. Двоє — у відрядженнях. Не самі були: Тоха — з дружиною, Ромен і Макс — зі “знайомими”, Денис — “Натаха, колега, щоб розвіялась”. Сашко, Роман, Паша і Міха були самі, проте їхні багатозначні погляди в бік переповненого бару і часті походи туди ж красномовно свідчили про те, що на ніч вони вже мають певні плани. Злата навіть не уявляла, що одногрупників буде так багато. У неї в технікумі друзів майже не було. Спілкувалася вона лише з Олею, решта іноді зверталися по допомогу (щось намалювати), але переважна більшість уникала спілкування з нею. Артур же закінчив виш зі значною кількістю “зв’язків”, що підтримував і досі. А зважаючи на те, що його одногрупники працювали у різних сферах, то дуже широких зв’язків. Чотири рази на рік вони збиралися на “спільні вихідні”. Це було непорушною традицією. Спілкувалися всі між собою дуже близько, майже всі перекумались і навіть Артур, котрий був абсолютно не релігійним, як виявилося, був хрещеним батьком старшої доньки Ромена. Майже всі одногрупники поставилися до Злати доброзичливо, зацікавлено її розглядали, усміхалися, дурних питань не ставили, загалом, прийняли дівчину дуже тепло. Всі, окрім Дениса.

Компанія зсунула столи й всілася. Згодом столи були заставлені склянками, кухлями, келихами і різними наїдками. Випивали, згадували минулі часи, обговорювали теперішні: роботу, поїздки, розваги, машини, школи, дитячі садочки, гуртки. Теми були різні, та Денис був незадоволений усім. Він з усіма сперечався, намагаючись довести неважливість чи абсурдність якогось рішення, навіть не пробуючи зрозуміти суть питання. Ніхто з ним особливо не сперечався, просто ігнорували його п'яне белькотіння. Він сидів майже навпроти Злати й Артура, пропалюючи дівчину поглядом, зневажливо посміхаючись у перервах між втручанням у розмови. Артур тихо шепотів їй на вухо, щоб не звертала на Дениса увагу,бо той просто жінконенависник, тяжке минуле... потім розповість.

Злата сиділа, прихилившись до Артура спиною, відчуваючи його дихання на шиї і плечі, а також дотики губ до скроні і вуха, особливо, коли той говорив до неї. Його руки обіймали її, і Злата почувалася так, ніби була ним огорнута. Ці обійми заспокоювали і те, що вона перебуває у незнайомому місці з незнайомими людьми, її майже не хвилювало. Хоча Денис трохи напружував. З одного боку від них сидів Антон з дружиною, з іншого — Ромен зі своєю супутницею Вірою. Злата сміялась разом з усіма з веселих жартів, слухала розповіді, що по черзі розповідали чоловіки. З ними було цікаво. Вони не обговорювали пліток, не було примітивних вульгарних жартів, мова, наповнена професійним сленгом, трохи дивувала, але звучала гарно. Злата вражено усвідомлювала, наскільки відрізняються всі ці люди від звичного їй кола спілкування. Коли чогось не розуміла зі сказаного — Артур пояснював їй тихо на вухо.

Вона пила сік і воду, Артур — пиво, і пив його дуже повільно: один келих весь вечір, не хотів напиватися. Дєня не пропустив нагоди вколоти його з цього приводу.

— Артуре, не соромся, покажи Златі свої справжні можливості! — сміявся він. У відповідь Артур лише зиркав на нього спідлоба. Ніхто більше не звертав уваги на те, що він п’є, як і скільки.

Просидівши якийсь час, все ж компанія зажадала від них розповіді про все з самого початку: як познайомилися, як зустрілися знову, що планують.

Артур розповідав, але не все, озвучував загальні тези, бо подробиці були занадто особистими, і деякі — дуже болісними.

Знайомство в аеропорту. Новина про смерть Злати... Те, як він жив ці чотири роки, друзі знали. Лунали коментарі від Дениса, що Артур нормально жив, що є що згадати, що не кожен вміє так відриватись і насолоджуватися життям, та і його можливості не всі мають, що ці роки “без постійної баби” — це найсолодші роки в житті кожного чоловіка, і трапляються не в кожного, що Артуру дуже з цим пощастило і не варто позбавляти себе такого щастя.

Артур висловив заперечення з цього приводу і продовжив розповідати далі. Він сказав, що сам не знає, як погодився відвезти апаратуру в Решетилівку, і що ця поїздка неочікувано змінила все його життя. Денис прокоментував, що краще б не їхав. Бо це порушило сформований роками порядок речей і зруйнує його звичний світ остаточно…

Трагедія з Валентиною, її смерть. Відстрочка відрядження, операція, саме відрядження, операція, повернення, операція…

Денис, як і Жека колись, почав кричати “Нах*я?! Дурень, краще б купив позашляховик! Ти ж збирався! Потужна машина — то кайф, а викидати гроші не зрозуміло на ЩО — це дурня!” Але присутні швидко його зашикали. Артур сказав, що не потребує порад, як витрачати свої гроші. Нове авто — не на часі, тому що він їде, можливо, навіть це продасть перед від'їздом, бо півроку — довго для простою, а брат живе майже біля роботи, і машина йому не дуже потрібна. Злата вперше почула, що гроші, витрачені на операції, призначалися на нову машину… Вона озирнулася на нього — Артур усміхнувся.

— Я радий, що маю на кого витрачати, і у мене є плани заробляти надалі ще більше, щоб втілити в життя більше мрій.

— Так, брате. Це те, що я ніяк не можу втовкмачити своєму братові, що потрібно не економити, а більше заробляти. І все буде окей, вип’ємо за це! — Тоха підтримав цей його вислів.

Випили — і Артур продовжив розповідати. Щоправда, він не згадав про телефонний дзвінок від Злати, який прийняла Іннеса… Що, якби тоді відповів він? Це “якби” ще тривалий час буде стискати йому серце. Так, тоді не було б Голландії, Паскаля і Бріти, хоча… Можливо б і були, ну, окрім Бріти, але тоді б точно були вже два роки зі Златою… Не згадав про контроль і стеження у пансіонаті, про викуп каблучки, про напад Гори, про незадоволення батька і матері, про біопсію, про фото, що виклала Бріта і всі переживання пов’язані з цим, про розслідування, і ще багато іншого важливого і хвилюючого… те, що не варто виносити на загал.