Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Або просто Тоха, — легенько вклонившись, сказав останній. — Моя дружина Олена, — представив він біляву жінку, що стояла поруч з ним. Це було зроблено елегантно й невимушено, але Злата зрозуміла, що одружені вони не так давно, і Артур, напевно, не знає, хто ця жінка, інакше б сказав.
— Дуже приємно, — кивнула головою Злата.
— Навзаєм, — відповіла Олена, усміхнувшись і з цікавістю розглядаючи її.
— Наталя, — представилась ще одна білявка, махнувши рукою.
— Привіт, Наталю, — Артур махнув рукою у відповідь.
— Вона зі мною, — Денис обійняв дівчину за талію і притяг до себе. — Артуре, а в твоєї Злати паспорт є? Щось вона занадто юна для такого старого пенька, як ти…
— Говори за себе, — буркнув Артур, зачиняючи дверцята і беручи сумку з заднього сидіння. На фоні решти він виглядав молодшим.
— Ні, ну справді, нам проблем з законом не потрібно, — Дєня підморгнув Златі, Артур на нього в цей момент не дивився. — Бо тобі ж сумно жити. Сподіваюся, сьогодні лише неповнолітня? Трави і мета нема?
— Дєню, охолонь, — відмахнувся Тоха. — Давайте, розташовуйтесь у будиночку, і зустрінемося в барі через півгодини.
— А решта? — запитав Артур.
— Макс, Роман і Паша вже на місці, Ромен і Міха скоро будуть. Люсьєн в роздумах: сказав, МОЖЛИВО. Ось, лови ключі, я дочекаюся пацанів і теж прийду.
— Окей, — Артур піймав ключі і вони пішли до будиночка.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.