Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Є пара чудових варіантів, — брат кивнув. — Потім покажу.

— Окей.

— Сукня вже є? — Жанна дуже пильно поглянула на Злату.

— Ще ні, але є ідеї, — усміхнулася дівчина у відповідь.

— Чудово. Покажеш мені ескізи. Ти ж мене знаєш, — вона підморгнула подрузі.

— А ви давно знайомі? — поцікавилася Лідія у Жанни.

— З дитинства, — Жанна блиснула білосніжною посмішкою, і Лідія поглянула на Артема здивованим поглядом. Він усміхнувся у відповідь і нічого не сказав.

Розмови за столом пожвавішали, майбутнє весілля стало радісною новиною для майже всіх присутніх. Згадали про майбутню поїздку Артура за кордон на півроку, про яку знали не всі присутні, і Лідія була шокована, що такі новини дізнається мало не останньою.

Загалом, цей обід сподобався Артуру. Він минув майже так, як він планував. Мати побачила, що всі, окрім неї, дуже тепло ставляться до Злати та до її ролі нареченої і майбутньої дружини Артура. Навіть батько, попри напружені стосунки, підтримав таке рішення сина. Він не був проти Злати як невістки, хоча минулого разу Лідія дуже добре пам’ятала, як він приїздив до Артура на квартиру і вони дуже сильно скандалили через Іннесу. Тоді Олексій був проти. Цього разу — ні. Чим же ця дівчина так всіх причарувала?

Через три години Артур сказав, що вони змушені їхати, бо їх чекають в іншому місці. Залишив родичів і, розплатившись за обід, вони зі Златою пішли до авто.

Андрій і ба перезирнулися, він пам’ятав, що найближчі ночі буде ночувати в квартирі цієї приємної жінки, котра була така не схожа на його рідну бабусю. Перед обідом він вже заходив до неї додому і залишив речі в малій кімнаті. Дві інші бабусі видалися йому дивними, але сестра казала, що вони “класні”. Завтра розбереться.

Артур обійняв Злату біля машини.

— Ти молодець.

— Це було неважко. Я майже всіх знала, а от місце, куди ми їдемо… Я там не знаю нікого.

— Познайомишся, — Артур усміхнувся і поцілував її, — вони, правда, коли наберуться — можуть молоти різну фігню, але ти не зважай. Пацани просто відриваються.

— Я намагатимуся. Ти казав, що всі твої друзі одружені… Вони будуть з дружинами?

— Не всі… — Артур криво посміхнувся, ухиляючись від прямої відповіді.

— О…

— На місці я тобі всіх покажу і поясню хто кому хто. Кого слід запам’ятати, а кого — не варто.

— А ти раніше, коли їздив… — Злата запнулася, підбираючи слова.

— Якщо ти питаєш про Іннесу, то я брав її з собою один раз. Ми приїхали, вона побачила якусь нещасну комаху біля дверей, сказала, що не лишиться в лісі, і я відправив її на таксі назад у місто. Тож із нею я там по суті й не був.

Злата опустила голову. З Іннесою не був. Значить, був хтось інший. Стало дуже неприємно від цього розуміння, і бажання їхати в комплекс миттєво зникло. Але ж Артур зараз хоче її завезти для знайомства з друзями… Вона знала, що у нього були інші жінки... Багато інших жінок... Чому ж зараз це знання так пекло й давило їй груди?

— Сонечку… — він погладив її щоку. — У мене є минуле, котрим я не пишаюся… Я не можу в ньому нічого змінити. Воно вже таке, як є. Але своє майбутнє я хочу будувати з тобою…

— Так, — Злата кивнула, — я знаю. Я теж.

— Я казав, що маю багато приводів тебе розчарувати… Твоя поява все змінила, я вже не такий, як був раніше…

Злата закусила губу й погладила його груди, розгублено спостерігаючи, як тканина білої футболки змінює свій рельєф під її пальцями.

— Просто… мені, іноді, буває важко усвідомлювати, що я так мало про тебе знаю… І тебе самого...

— Ти знаєш мене краще, ніж будь-хто, — Артур вперся своїм чолом в її. — З тобою я такий, як є… Якщо хочеш — давай повернемося додому і нікуди не поїдемо. Я не хочу тебе засмучувати…

Злата б радо прийняла таку його пропозицію, але розуміла, що він хоче побачити друзів. Останнім часом він і так занадто багато зробив всього для неї… не можна бути такою егоїсткою… Потрібно їхати.

— Ні, — вона похитала головою, — я хочу познайомитися з твоїми друзями.

— Ти впевнена?

— Так, поїхали.

Машину Артура зустрічала компанія з трьох чоловіків і двох жінок, що стояли на автопарковці. Коли сріблястий седан зупинився, один з чоловіків постукав по капотові.

— Артуре! Сучий ти сину! Кротяро! Закопався у свою нору! — весело вигукував високий чоловік з пишною шевелюрою і триденною щетиною на обличчі, обіймаючи його.

— Дєню, привіт, — Артур поплескав чоловіка по спині.

Привітався з двома іншими і пішов відчиняти дверцята Златі. Це було необов’язково, але інакше її з машини було не витягти. Вона боялась і соромилася. Всі були старшими за неї…

Артур подав їй руку і, прийнявши її не відводячи від нього очей, Злата вийшла з салону.

Повернулась обличчям до одногрупників Артура, і зависла пауза.

— Знайомтеся, це — моя Злата. Злато, це Денис, Сашко і Антон.