Читати книгу - "Світ на межі згасання, S Batura"

— Ні… Ні, цього ніколи не буде, — подався до берега Білобог. — Сокіл-Род не допустить. Він обов’язково врятує мене, а тебе приструнчить. Побачиш. Та поки він збирається відреагувати, я сам тобі дзьоб наб’ю! Дай-но тільки дістануся землі. 

Щодуху лебідь перебирав лапами, а коли скочив на берег, вмить перетворився на гіганта майже до верхівок смерек. Міцний та сивий дідуган з тисячу років нестриженим волоссям обернувся до озера і сміливо гукнув: 

— Іди сюди, пернатий самодуре! Обскубу, мов курку. Знатимеш, як зазіхати на чуже. 

Білобог зосередився на темряві та потер громіздкі долоні. 

Мить чи дві й з мороку виринув аж ніяк не лебідь, а чорний повелитель темряви. Не менший за свого побратима роками та розміром, Чорнобог демонстративно розправив атлетичний тулуб і, змахнувши з чола кудлате волосся, хмарою сунув до жертви. 

— Не боюсь я твого Сокіл-Рода! Ніч — то моє владарювання. Нікому не сунутись. А як ти не скоришся, сидітимеш за ґратами вічно! 

Пихатий гігант простягнув довжелезні руки, щоб схопити незговірливого старця, однак негайно отримав кулаком під око. Здавалося б, від такого удару негідник мав би злетіти до неба, але ні. 

— Ха-ха-ха! — глузливо розреготався повелитель темряви та грізно заговорив: — Твої сили вже давно розчинилися разом з останнім подихом сонця. Далі буде тільки гірше, тож припини чинити опір. Рушай у мій палац, дозволю тобі жити там слугою. 

Чорнобог домінував і від того сяяв, як грозова хмарина. 

— Приймай пропозицію, інакше — довічна в’язниця! 

— Ніколи, ніколи… Хе-хе, — став задихатися від немочі Білобог. — Уже краще смерть, ніж довічний раб. 

Він заколотив руками по кудлатій голові побратима. Але це нічого не змінило, окрім обличчя повелителя темряви, котрий на все озеро заревів і мовив: 

— На тебе чекає чотири стіни! На мене ж — грандіозний бенкет, визнання і тиша. 

Чорнобог схопив за волосся спантеличену жертву і стрибнув з нею в небо, наче ядро з гармати. Майже відразу сутінки скрили ганебний вчинок господаря, а потім і хмарний палац вніс свою лепту — надійно сховав новоприбулих.