Читати книгу - "Світ на межі згасання, S Batura"

І помітивши служників, які непорожні крокували між столами, замилувався короною. Блискучий ореол незвичної коштовності та її тьмяна основа так й полонили величчю, обіцяючи господарю неперевершеність і беззаперечність влади. 

Небувала дивина зацікавила також богів у залі, що навіть змусило їх припинити шукати спосіб відновити власні сили та подолати руйнівника буденного життя. Немов зачаровані, солідні персони, повідкривавши роти та вилупивши очі, потихеньку крутили головами в бік урочистої процесії. 

Скориставшись замішанням, караконджо позадкував до виходу, а болотяники з вештицями надумали під шумок пожерти. Вкриті мохом чудовиська негайно подерлися на столи й, немов справжнісінькі свині, встромили мордяки в тарілки. Натомість більш делікатно повелися бридкуваті вештиці. Вони просто всілися поряд із богами, наче там і були їхні місця. 

— Тпрусь звідсіля, гидото! — жахнулася болотяника красуня Мокоша. — Ви що собі дозволяєте?! 

Неперевершена Жива відвернула погляд від корони. 

— Геть! Геть! Геть! — збентежились інші боги та почали стягувати зі столів непроханих гостей. 

Але їжа була настільки смачною, що болотяники з вештицями не мали наміру від неї відмовлятися, тому чіплялися за все, що траплялося під руки. Усього кілька хвилин і трапезна зала перетворилася на смітник, де рештки знатного частування вирізнялися навіть на зображеннях небувалих подвигів Чорнобога. 

— Припиніть, негайно! 

Повелитель темряви злякався, що довгоочікувана церемонія визнання його повелителем доби та, власне, момент надягання корони можуть зіпсуватися. 

— Я хочу, щоб усі бачили моє сходження на олімп. Щоб ніхто і ніколи не поставив під сумнів єдиновладдя та й гадки не мав розбудити людей. Особливо дітей! Вони мене дратують, постійно голова болить. Не дають нормально жити! — додав могутності й без того вкрай бучному голосу кудлатий велетень. 

Це виразно розчув ув’язнений Білобог. 

— Авжеж, діти! — відірвав від холодної стіни величезне вухо старий. — Саме їхні голоси нам зараз потрібні. Маємо відвернути увагу негідника, не дати йому натягнути корону. Не дозволити змусити богів визнати єдиновладдя. А поки це відбуватиметься, Сокіл-Род знайде дорогу сюди й допоможе дітям врятувати світ. Діти, діти… Як же мені вас розбудити? 

Повелитель світла почав мацати руками кам’яні стіни. 

— Бачу, бачу… Ось, Наталка, Галинка та Андрій. 

Білобог і справді ніби опинився одразу в усіх дитячих кімнатах і почав перебирати імена соньків. 

— Дмитрику, Гнате, Катрусю, прокидайтеся. Треба говорити… Маємо спинити лиходія, він надумав зле. 

— Хто це? — раптом крізь сон заговорив один із хлопчаків і взявся протирати очі. 

— Це Білобог, Михасю. Велетень, що дарує світло всім. Не бійся, я хороший дідусь. 

— Білобог? — почав сідати на ліжку Михайло. — Чув про тебе у школі. 

Він витріщився на приміщення в’язниці, що ніби злилося зі спальнею. 

— А як таке може бути? 

Сонько не повірив очам. 

— Мабуть, я продовжую спати, — зробив висновок хлопчик. 

І вже хотів знову влягтися, але скутий кайданами велетень його зупинив. 

— Ти не спиш, Михасю. Чорнобог запроторив мене до хмарного палацу, не дає повернути людям сонце і день. Воліє, щоб усі спали вічно. Жодних радощів, щастя і життя на повну… 

— Як це, спати вічно? — скочив з ліжка хлопчина. — Мені завтра з батьком на рибалку! А ще друзі кликали в кіно. Ой, дідусю, що робити? Підкажи! 

Білобог задзвенів кайданами та мовив: 

— Михалику, ти маєш говорити, щоб Чорнобог дратувався. Щоб розривалася голова і було не до корони. Ми повинні потягнути час, допоки з’явиться мій батько. Сокіл-Род наведе лад і допоможе нам повернути людям день.

Звісно, хлопчина не все зрозумів, але переповнився бажанням насолити негіднику. 

— То про що говорити, Білобоже? 

— Упевнений, тобі колись снилося щось цікаве. Чи, може, рветься на волю фантазія? Досвід також нам згодиться, головне — від душі. 

— Сон, фантазія, досвід? — враз замислився Михайло. — Чому ж ні? 

Він умостився біля велетня і почав: 

— Якось мені наснилося, що у вікно постукав дракон. Це була Нічна фурія, дідусю. Можливо, ти колись бачив цей фільм? 

Білобог стенув плечима, а хлопчик продовжив: 

— Так от, він поманив мене головою. Цікавий такий… Здавалося, навіть посміхався. Хіба я міг відмовити? — зобразив здивоване обличчя Михайло. — Скочив на нього і полетів за хмари. Добре, що це був лише сон, бо мати всипала б добряче. А от батько навіть похвалив би. Він підтримує всі мої зухвалі вчинки, аби тільки не шкодив. 

Хлопчина так захопливо розповідав про свої пригоди, що повелитель світла забувся про головне і слухав, слухав, слухав. 

Авжеж, щирий голос юного розповідача задзижчав у вухах й Чорнобога, котрий негайно схопився за голову і закричав: