Читати книгу - "Страж ЗабутоЇ Клятви , Arachne "

Коли місяць повністю зник за завісою темряви, сили Огрома остаточно вийшли з-під контролю. Його очі налилися червоним, а м'язи на тілі роздулися, наче накачані невидимою енергією. Він видав дикий рев, схожий на виття звіра, і несподівано атакував своїх товаришів, що стояли поряд.

Воїни, які не чекали нападу, були збиті з ніг. Огр, ніби збожеволілий, почав ламати все навколо. Він хапав родичів, наче вони були пір'ям, і кидав їх об каміння, розмахував своїми потужними руками, як бойовими сокирами, розриваючи плоті та ламаючи кістки. Кров бризкала на сніг, миттєво перетворюючись на крижану кірку. Його тіло, охоплене червоним світлом, здавалося джерелом дикого вогню, що опалювало навколо.

Звук бою та крики поранених орків досягли села. Плем'я кинулося на допомогу, але Огр, занурений у свою шалену лють, не розрізняв друзів та ворогів. Кожен, хто наближався, ставав жертвою його нестримної сили. Звичайні воїни не могли навіть наблизитись до нього: їхні мечі та списи ламалися від одного його удару. Він руйнував дерев'яні будівлі, зносив фортечні стіни, наче вони були зроблені з сухих гілок, і топтав все на своєму шляху.

Старійшини спробували накласти на нього ланцюги, використовуючи давні магічні ритуали, але навіть вони не змогли зупинити силу Титану, що прокинулася. Лють, що бушувала всередині Огра, перетворила його на неприборкану стихію. Магія старійшин лише роздратувала його ще більше, і він кинувся на них, як смерч, знищить усіх, хто насмілився використати проти нього.

Темрява тривала не більше години, але за цей час Огр встиг знищити майже все. Його рідна хата, хатина вождя, де він виріс, була зметена ударом його кулака. Площа, на якій проводилися ритуали та свята, перетворилася на місиво з крові, снігу та уламків. Вцілілі орки намагалися бігти в гори, але їх наздоганяв звірячий рев і гучні удари, що розносилися по долині.

Коли затемнення закінчилося, місяць знову з'явився на небі, осяявши своїм тьмяним світлом руїни села. Огр, що стояв серед руйнувань, раптово зупинився. Його тіло більше не пульсувало від невідомої сили. Очі повернули свій звичайний колір. Він повільно отямився, але те, що постало перед його поглядом, було гірше за будь-який жах.

Скрізь лежали тіла його родичів — тих, хто довіряв йому, з ким він ріс, кого вважав за свою сім'ю. Камені та дерева були вкриті кров'ю, а на місці колись величного села залишилися лише жалюгідні уламки та купки попелу. Якось Огр побачив серед руїн свого батька, вождя племені, який простяг до нього руку. Батько був ще живий, але його рани були смертельними.

- Чому? — прохрипів він, дивлячись на сина, перш ніж останній подих вирвався з його грудей.

Цей момент зламав Огра. Він упав навколішки, відчуваючи, як біль і розпач пронизують його серце. Його руки, ті самі руки, що трощили ворогів племені, були по лікоть у крові рідних. Все, заради чого він жив та тренувався, було знищено. Він спробував закричати, але звуки застрягли у його горлі.

Огр сидів серед руїн до світанку. Він не знав, скільки часу минуло. Його думки плуталися, але одне було зрозуміло: він більше не може залишатися в цьому місці. Він повинен піти — якнайдалі, щоб не завдавати більше болю. Він підвівся, не відчуваючи своїх ніг, і повільно попрямував у бік південних гір.

Перед виходом він став на краю села, подивився на зруйновані будівлі, на тіло свого батька та на всіх, хто загинув з його вини. Він знав, що з цього моменту його життя зміниться назавжди.

— Клянуся своєю кров'ю... — прошепотів він, стиснувши кулаки. — Що більше ніколи не дозволю цієї люті взяти гору. Я знайду спосіб укласти її в кайдани і захищатиму тих, хто слабший. Навіть якщо це варте мені життя.

Огра опанувала ненависть до себе. Він розумів, що не може залишатися в племені, але й не міг повністю зректися своєї крові. Невдовзі після цього він добровільно покинув плем'я, взявши з собою лише амулет, створений матір'ю, символ, який мав нагадувати йому про будинок.

Огр вирушив на південь, до людських земель, де на нього чекав довгий і виснажливий шлях до викуплення. Він знав, що люди не приймуть його, але все одно йшов уперед, ведений лише метою: знайти магію чи силу, здатну стримати його руйнівне прокляття.

Так розпочався новий етап його поневірянь. Огр шукав мудреців, магів і шаманів, питав у кожного, хто міг знати хоч щось про давню магію, але ніхто не міг йому допомогти. Всі говорили одне: прокляття, яким він наділений, надто потужне, щоб його просто зняти. Воно — частина його істоти, і якщо його видалити, Огр втратить не тільки силу, а й своє життя.

Але, незважаючи на всі перепони та розпач, він не здавався. Щодня, кожну мить його спогади поверталися тієї ночі, до слів його вмираючого батька. Він знав, що ніколи не повернеться додому, і що спокута є шлях, довжиною у вічність.

З того часу Снігові Ікла розповідали легенду про могутнього орку, який пішов із племені, щоб не занапастити своїх родичів. Кажуть, що у бурхливі ночі, коли вітер виє, а сніг лягає на дерева, можна почути його рев, що гримить серед гір. Це рев істоти, чия сила здатна змінити світ, але не може знайти спокій у власному серці.

Так почався шлях Огра – шлях Стража Забутої Клятви, чия сила може врятувати та знищити, шлях того, хто ніколи не знав спокою.