Читати книгу - "Страж ЗабутоЇ Клятви , Arachne "

Після того як Огр залишив рідні краї, його подорож стала дорогою самотності та безперервного пошуку. Кожна зустріч із магами, мудрецями та шаманами приносила йому нові надії, але водночас і нові розчарування. Він зустрічався з стародавніми лісовими духами, які знали секрети природи, і просив їх допомогти йому замкнути лють у собі, але навіть вони не могли дати йому відповіді.

Одним із перших, кого він зустрів, був могутній маг із північних земель на ім'я Іларіон Мудрий. Він жив у вежі на вершині крижаної скелі, далеко від людських поселень. Огр прийшов до нього, сподіваючись на його мудрість. Маг був старий і тендітний, але його сила була велика, і він погодився допомогти Огру після того, як вислухав його історію.

- Твоя лють - це не просто прокляття, - сказав Іларіон, - це сила давніх Титанів, яка тече у твоїй крові. Я можу лише тимчасово запечатати її, але остаточне рішення лежить глибше. Це те, що не можна просто скувати чарами.

Маг провів ритуал, наклавши тимчасові магічні печатки на тіло Огра. Вперше за довгий час він відчув спокій, але цей спокій був ілюзорним. Через кілька тижнів друку ослабли, і з ними повернулася його лють, ще потужніша і некерована. Іларіон мав рацію — сила Огрома була чимось більшим, ніж просто магічне прокляття.

Одного разу, мандруючи густими лісами на межі людських земель, Огр почув розповіді про духи стародавніх дерев, які були свідками перших днів світу. Вважалося, що вони здатні бачити душу живої істоти та зцілювати її. Огр знайшов ліс, де мешкали духи, і викликав їх, сподіваючись на їхню допомогу. Один із найстаріших парфумів, що набув форми гігантського дуба, з'явився перед ним.

— Ми знаємо про твоє страждання, дитино Титанов, — сказав дух, його голос був тихий, наче шепіт вітру в кронах дерев. — Але твоя сила — це частина твоєї істоти. Її не можна знищити або повністю запечатати. Але ти можеш навчитися жити з нею, спрямувавши її на захист, а не на руйнування. Ми не можемо дати тобі більше, ніж ця порада, бо твій шлях це твій вибір.

Слова духу змусили Огра замислитися, але відповідь не приносила йому полегшення. Як він міг контролювати силу, яка вже стільки разів підводила його?

Після довгих місяців поневірянь Огр вийшов на людські землі. Він уникав великих міст, побоюючись, що його присутність може привернути непотрібну увагу. Люди знали про орків як про варварів та загарбників, і в очах більшості він був загрозою. Але одного разу його шлях привів його в маленьке відокремлене село біля підніжжя гір, де, здавалося, життя спливало спокійно.

Це село, назване Тихолесьєм, здавалося місцем, де час завмер. Будинки були прості, люди жили полюванням та землеробством, уникаючи контактів із зовнішнім світом. Огр вирішив зупинитися тут на якийсь час, спостерігаючи за людьми та їх способом життя.

Однак незабаром він зрозумів, що за спокоєм Тихолесся ховається щось інше. Жителі села жили в постійному страху перед тим, що приходило ночами. У лісах навколо мешкали темні істоти — тіні і монстри, які раз-по-раз нападали на село, відводячи худобу та людей у ​​невідомість. Старійшини села розповідали, що ці істоти прийшли із заходу, із земель, де колись були великі царства, що нині полегли в руїни.

Жителі села не могли протистояти темним силам, і тому зверталися за допомогою до мандрівників, воїнів та найманців, які іноді проходили через їхні землі. Але ніхто не хотів затримуватись у цьому місці надовго. Усі розуміли, що боротися із цими істотами — це гра зі смертю.

Коли Огр прийшов у Тихолісся, багато жителів відразу впізнали в ньому воїна. Його величезна постать і суворий погляд вселяли одночасно страх і повагу. Один із старійшин села, Люцій, підійшов до нього і заговорив з ним:

- Ми бачимо, що ти сильний і мудрий, - сказав старий, - і, можливо, доля привела тебе сюди. Ми живемо в постійному страху перед тваринами, що виходять із лісу. Ніхто не може їх зупинити. Але якби ти захотів допомогти нам, можливо, у нас з'явився б шанс.

Огр не одразу відповів. Його серце було повним гіркоти та сумнівів. Він боявся знову втратити контроль над своєю силою. Але вид страху в очах старійшини нагадав йому про його клятву — ніколи більше не дозволяти люті зруйнувати життя невинних.

- Я допоможу вам, - тихо промовив він, - але є одна умова. Ніхто не повинен знати про мене. Якщо я втрачу контроль... ви повинні вбити мене.

Люцій був уражений цими словами, але погодився. Він бачив, що перед ним не просто воїн, а той, хто несе на собі важкий тягар.

Вночі, коли темні істоти знову прийшли, Огр вийшов назустріч. Він був один — не тому, що хотів довести свою силу, бо боявся, що в пориві люті може нашкодити іншим. Темрява була густа, мов смола, і всередині її щось ворушилося. Тварини, яких він зустрів, були схожі на звичайних звірів. Це були істоти, зіткані з темряви, їхні очі світилися зеленим вогнем, а пазурі дзвеніли, як метал.

Огр не вагався. Він знав, що битва з тваринами буде непростою, але на той момент він відчув щось нове. Всередині нього знову прокинулась його первісна лють, але цього разу вона не була руйнівною. Замість того, щоб захлеснути його, як раніше, вона прийшла до нього як інструмент, як зброя. Огр зрозумів, що може контролювати її, якщо направити її проти справжнього ворога.

З диким ревом він кинувся у бій, розмахуючи своїми потужними кулаками, наче булавами. Кожен його рух був точним та смертельним. Він бився не лише із зовнішніми ворогами, а й із внутрішніми демонами. Його тіло світилося червоним, але лють не захлеснула його, як і раніше. Він зміг утримати її в собі, спрямовуючи свою силу на захист села.

Коли бій закінчився, темні істоти відступили, і на землю спустилася тиша. Жителі села, що спостерігали за боєм здалеку, були вражені. Огр стояв серед повалених ворогів, його тіло було вкрите їхнім попелом, але він залишався неушкодженим.

Тихолісся було врятовано, але Огр розумів, що це лише тимчасова перемога. Темрява завжди повертається, і він має ще довгий шлях, щоб остаточно замкнути свою силу.