Читати книгу - "Фантастичне кохання (збірка романів), Ангеліна Кріхелі"

Господи, яке щастя! Щастя - ось так просто дивитися на свою дитину. Нехай навіть в останній раз. Про те, що їм всім належало пережити, не хотілося думати.

Батько сів перед п'ятирічним хлопчиком, що пильно дивиться йому в очі. Щоб їхні очі знаходилися на одному рівні. Він завжди намагався говорити з сином однією мовою. Мовою любові до своєї дитини, яка, у разі щирості і відсутності егоїзму, протягує взаємний ланцюжок розуміння від серця до серця.

Чи все хлопчик зрозумів? Ні, мабуть, ні. Адже він не знав усього цього. Скоріше, відчув. Як це вміють вразливі маленькі мудреці - діти. Він дивився батьку прямо в очі, не відводячи погляду. І в цих каро-зелених коловоротах заховались передчуття болю, всесвітні смуток і смиренність. Хлопчик мов виставив вперед невидимий щит, готуючись до атаки, і одночасно застоявся в очікуванні невідомого.

Мати присіла навпочіпки поряд зі своїми чоловіками. Але заговорити не осмілилась. Забоялась вибратися на слізних розмовах. І цим відірвати від важливого. Син повинен запам'ятати тільки найголовніше. І любов. Іншим емоціям зараз немає місця. Головне, щоб не сполохався. Хай все вийде.

- Мамусю?

Хлопчик нахилив голову на бік і завмер в очікуванні. Слова залишилися у повітрі, наповненому мовчанням.

Час спливає. Але поспішати не хотілося.

- Сину... - не дуже впевнено заговорив чоловік, залучаючи малюка до себе однією рукою, а іншою обіймаючи дружину.

Він несвідомо перейшов на шепіт. Звичайно. Так дитина точно почує його, а не просто послухає.

Він помітно хвилювався, намагаючись виглядати впевненим і спокійним, добираючи слова. Але жодне з них не здавалося правильним.

- Сьогодні все зміниться.

Хлопчик рішуче кивнув. Ніби знав, про що йдеться. Чи він дійсно міг знати, уже ніхто не дізнається.

- Я хочу, щоб ти запам'ятав кілька найважливіших речей, які допоможуть тобі. Тому ти повинен слухати дуже уважно. Нічого не боятися, коли настане час подій. І ніколи не впадати у відчай, незважаючи ні на що...

Ні, здається, почав все-таки не з того. У каро-зелених очах заблищав страх.