Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

Осінь.
Вечір.
Узлісся...
На галявині, навколо багаття, метушилися декілька дюжин дітей. Вони бігали, танцювали — в такт розмахуючи руками та гуртом в усі горлянки викрикуючи лічилочку:

Ліс - ліс, не проснись,
Тікай хутко — не барись!
Бо впіймає тебе Звір,
Виходу нема — повір!

Ліс - ліс, не проснись,
Тікай хутко — не барись!
Істину ти не знайдеш,
Лише душу — обдереш!

Ліс - ліс, не проснись,
Тікай хутко — не барись!
Всіх поглине жовтий лист,
Втопче в землю падолист!

Ліс - ліс, не проснись,
Тікай хутко — не барись!
Свою смерть ти тут знайдеш,
І кісток не забереш!

Ліс - ліс, не проснись,
Тікай хутко — не барись!...
...............................................................

І так відбувалося по колу. Допоки на землю не спустилася повна темрява.
Раптом, до багаття, з різних сторін підійшли троє дорослих людей у темних, закритих накидках.
Однією з них була жінка.
Вона зняла каптур та проспівала:

Ліс - ліс, батьку - ліс,
Стала Звіром я — дивись!
Зжерла брата, зжерла всіх,
Зараз й вас зжеру — на сміх...

А потім жінка голосно зареготала, в той час, як інші двоє дорослих загасили полум'я, принесеною раніше водою...
Багаття з шипінням та іскрами згасло. Галявину охопила повна темрява.
Діти з вереском розбіглися в різні сторони.

Гра почалася. Спробуй вижити...