Читати книгу - ""Каселона". Криза адаптації, Олена Гриб"

Вона не уточнила, в яку, але я вже збагнув основи життя на «Каселоні» і не раз випробував на собі параноїдальний характер капітана, тому доповнив завдання самостійно і пішов у призначену для мене, а не в першу-ліпшу.

Інструкції наказували перезавантажитись для внутрішньої діагностики, проте я не зміг очистити оперативну пам'ять. Незважаючи на те, що програми працювали як треба, перед очима стояв монстр. Перед заплющеними очима. І перед вимкненими теж.

Чудовисько здавалося «маленьким, беззахисним і зворушливим». Ці слова видала загальногалактична база даних, куди я звернувся по екстренне оновлення протоколів безпеки.

Її, напевно, пошкодив вірус, бо раніше вона ніколи не надавала недостовірну інформацію.

Саме з неї я дізнався, що велика шерстиста куля на тонких пташиних лапах, яка живе в сусідній каюті, називається лайсом і може з'їсти мене менше ніж за годину, ймовірність перемогти її в сутичці – близько тридцяти відсотків, вижити після цього – десять відсотків.

Також база попередила, що кислотно-зелена рослина з ароматним м'ясистим листям, яка укоренилася в моїй стіні, – знаменита олевія. Вона не здатна рухатись, але якщо залишатися в зоні досяжності її кореневої системи надто довго, можна стати добривом.

І про агафу рейнську база знала все, особливо те, що ця крихітна мобільна рослинка запросто організує нову колонію і у вентиляції, і в дихальних шляхах людини.

Інформація про самку кукрунандри живоїдної, яку також називають карликовою качкою з Асіо, відразу палала червоним, тому що від отруйних підхвостових залоз цих генетичних мутантів щороку гинуть сотні асіан, метод «не повертатися до качки спиною» не є ефективним.

Лише старого, глухого, трохи лишайного кролика база вважала безпечним для життя як людей, так і кіборга. Спростування її висновків я не знайшов і покладався на дані беззастережно.

А потім з'явилося воно!

Ні я, ні галанет не могли пояснити, чому ця тварина настільки жахлива.

Її розміри не вражали. Довжина – сорок два сантиметри, висота у загривку – двадцять п'ять, вага – тринадцять кілограмів. Зуби травоїдні, кігті затуплені, отруйних голок на вухах немає, покриви – м'яка густа шерсть без жалких клітин, колір – приємний людському оку темно-каштановий. Кінцівок чотири, запасні поки що не виросли. Хвіст довгий хрящуватий, для удушення непридатний. Є два ока – звичайні, без гіпнорайдужки. Ніс невеликий, електризується лише у сезон спарювання. Чудовисько видає тихі звуки – попискування та пирхання.

В цьому секторі Галактики воно дуже популярне і вважається другим символом милоти після котів. Його родичів розводять як домашніх тварин, для них побудовано численні салони, розважальні центри, виставкові зали і навіть ресторани.

Під час зустрічі з цими жахливими істотами заведено чухати їх за вушками, сюсюкати та пригощати шматочками сушених фруктів. Так роблять дев'яносто дев'ять відсотків героїв галанетних відеороликів.

Я, елітний кіборг новітньої моделі, зустрівся поглядом із монстром і завис на півтори хвилини, бо відчув щось, не прописане у моїй основній програмі. Система сигналізувала про несподіваний збій і вимагала негайно усунути проблему, але сама не знаходила нічого підозрілого.

Вірус – єдине логічне пояснення. Я з'явився на «Каселоні» як подарунок від ворога, тому в мені могла таїтися бомба сповільненої дії.

Я запустив поглиблене незалежне сканування, вимкнув тривожні сигнали, спробував роздивитися монстра уважніше і проаналізувати, які саме моменти заважають стабільній роботі…

Чудовисько потягнулося. Складки шкіри на його голові почали рухатися, продемонструвавши напівзаховані в шерсті невисокі нарости – як обрізані роги з концентричним візерунком.

Я закричав, упав, відповз до стіни і затулив обличчя руками. Це не був апаратний збій, тому що програма оцінила мої дії як «залишкову біореакцію» і збільшила навантаження на контролюючі імпланти, щоб повернути мене у нормальний стан і утримувати на ногах всупереч усьому.

– Казав же, від шипоголових білок одні проблеми, – спокійно прокоментував цю немислиму подію капітан. – Навіть у нового кібера дах потік, а ти вчепилася в своє: «Подарували – нехай живе, і крапка». Недарма на Нтарі-Дато ці тварюки місяцями тримають аборигенів у їхніх домівках.

– І що пропонуєш? – розлютилася Ка-тя. – Білку продати, кіборга утилізувати? Ну як завжди, Семе, твої ідеї вражають розмаїттям!

– Можна і навпаки, хоча якщо викинути бляшанку, до білки я якось пристосуюся. Її все одно рано чи пізно зжере лайс.

Ка-тя нікого утилізовувати не дозволила, а послала мене до каюти чекати подальших розпоряджень. За це система додала їй бал дружби в рейтингу «Улюблений господар», а мені намітила дуже важке завдання.

Я розумів, що зі мною коїться щось не те, і шукав підказки, але вбудованими інструментами не вдалося виявити причину збою та усунути наслідки. Якщо це повториться, доведеться заявити про свою недієздатність і потенційну небезпеку. Упевнений, що Ка-тя захоче звернутися в сервісний центр. Чи встигне вона це зробити, перш ніж боягуз капітан відправить мене на вічну прогулянку поміж зірок?