Читати книгу - "Сучасні амазонки, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

   - Ви, - уточнила дівчина, - історик, або щось на кшталт?

   - Я навчаюся на історичному, - посміхнувся хлопець. – Сподіваюся, що колись стану археологом та розкопаю щось цікаве.

   - Боюся, - дещо прохолодно сказала попутниця, - Ви дещо занадто романтизуєте цю професію. Навряд Вам сподобається, коли Ви дійсно поїдете на розкопки. Невже так необхідно викопувати мерців та їхні речі? – Здригнулася вона.

   - Треба знати, як жили наші пращури, - відповів попутник. – І мені справді цікаво, як вони жили у ті давні неписьменні часи. А щодо романтизації роботи археолога, то я вже був на декількох розкопках, щоправда лише декілька днів. Але мені дуже пощастило, і якось я потрапив на два дні у експедицію самого професора Пилипа Любомирченко. – Дівчина вирячилася. – А, вибачте, мабуть, це прізвище Вам геть незнайоме. Він свого роду Гуру для всіх наших археологів. Має унікальне чуття. Хотів би я стати таким, як він. Але для того, щоб розпочати розкопки потрібні гроші.

   - Ви можете знайти спонсорів, - припустила розумна співрозмовниця. Хлопець розреготався.

   -  Всіх цікавлять лише золоті прикраси. У найкращому випадку зі срібла, чи хоча б з напівдорогоцінним камінням. Я собі вигадав підробіток, щоб назбирати гроші на майбутню експедицію.

   - То, це Ви – пишете текст до цих коміксів? – Почервоніла дівчина.

   - Боже збав! – Розреготався хлопець. – Я збираюся проводити екскурсії магічним, таємничим, історичним, тощо тощо Києвом. Але у мене є одна проблема. Я можу проводити ці екскурсії лише влітку та вихідними, а українці у такі періоди надають перевагу відвідуванню моря, чи гір.

   - А екскурсії іноземцям?

   - От тут і є моя печаль, - зітхнув хлопець. – Я дуже добре знаю та розумію англійську, але коли треба щось казати, на мене наскочує ступор. І я ледве можу зв’язати два слова.

   - А я навпаки. Дуже добре розмовляю англійською, - зітхнула дівчина. – Але мені немає із ким розмовляти.

   - То може, - запропонував студент історичного, - об’єднаємо  наші зусилля та станемо партнерами? Я платитиму Вам 25 відсотків від доходів.

   - Враховуючи, - піджала губи дівчина, - що мені доведеться розповідати іноземною мовою та ходити спекотним Києвом, ця оплата виглядає занадто… ну не знаю, може, куцою.

   - Взагалі-то, - сухо сказав хлопець, - це - авторські екскурсії про надзвичайно маловідомі факти та історичні події. І я їх всіх ретельно перевірив, - додав він, а тоді розреготався. – Ну добре, сорок відсотків від доходів.

   - Я подумаю,- знизала плечима дівчина. 

   - Може, - посміхнувся хлопець, - якщо ми з Вами вже аж такі друзі, то перейдемо на «ти». Я, - відрекомендувався він, - Радомир.

  - О, - знітилася дівчина. – А я…, - вона зробила паузу, а потім, зібравшись з силами, виплюнула своє ім’я, - Андромеда.

    Радомир відчув, ніби якійсь не надто розумний жартівник з усією силою вдарив його поміж очей дверним молотком.  Коли він народився, його батьки ніяк не могли дійти згоди, як його назвати. Вони тягнули жереб, і тато виграв, тож первістка назвали «Радомир». Якби матуся була щасливішою, то його зараз би завали «Персей». Мабуть, це їх обох, із цією гарною дівчиною, приголомшило б.

  - Дуже гарне ім’я, - Радомир спромігся звучати щиро. Хоча, якщо казати правду, йому це ім’я дійсно подобалося.

  - Ага, але мене за нього завжди дражнили.

  - Це – від невігластва. А може, від заздрощів. Нормальні люди, без комплексів, ніколи б не дражнили інших за ім’я, прізвище, чи зовнішність. Подумай про мою пропозицію. Хоча, я ж не знаю, наскільки добре насправді ти знаєш англійську.

    Андромеда посміхнулася та видала цілий спіч іноземною мовою. Радомир був шокований. Вона справді була – щось неймовірне!

   - Давай, ми зустрінемося якось, і я проведу тебе моєю екскурсією. Бо, може, це – повна дурня, а я собі навигадував, що ця екскурсія та лекція до неї є цікавими. Ось номер мого телефону, - він простягнув візитну картку.

   - О, вибач, - знітилася Андромеда. – Я їду на Комік-кон. Там будуть мої родички, і нам заборонено користуватися смартфонами.

   - Серйозно? Невже на таких заходах такі суворі правила? – Вона знизала плечима. – Ну добре. Ти ж на тому, що буде у Палац-Київ? Що? – Він перехопив її здивований погляд. - Я бачив рекламу. Недалеко від того готелю є кафе на відкритому повітрі, принаймні, влітку. Тож, я чекатиму на тебе там, - він назвав назву, дату та час. – А якщо не прийдеш, то за тиждень о тій самій порі я чекатиму на тебе знову. Якщо ти думаєш, що я збоченець, чи якійсь навіжений маніяк, то можеш прийти з тими своїми родичками, чи подругами. Я проведу екскурсію для всіх вас. Чим більше людей перевірять мою екскурсію щодо того, чи вона є цікавою, тим – краще. Стривай! Якщо ти до Палац-Київ, то і я там недалеко зупинився. Давай, візьмемо таксі та поїдемо разом. Я оплачу.

   - Вибач, але …

   - Зрозумів, - кивнув Радомир, - ти мариш тими амазонками і не хочеш, щоб чоловік оплатив твій проїзд. Давай, тоді ти оплатиш половину. Чесно кажучи, не хочу тягтися пішки у таку спеку. А так, ми вдвох зекономимо та проїдемося із комфортом.

   Андромеду це влаштовувало.

   Виходячи з потягу, Радомир, як справжній лицар, взяв валізу дівчини, і тут їхні руки випадково зустрілися. Вони обоє витріщилися один на одного. Не відомо, чому так сталося з хлопцем, але  Андромеда була здивована, бо за все своє життя, щойно вона торкалася хлопця, чи чоловіка, навіть випадково, вони починали відвертатися від неї та зникали за обрієм.

    Якось, тато взяв її з собою у робочу подорож до Лондона. Вони спустилися у метро і там, вона випадково зачепила куртку якогось ймовірного англійця. Вже за мить, хлопець зникнув у іншому вагоні. Дівчина була впевнена, що її проклято, але вона не розуміла за що.

     Андромеда та Радомир дещо знервовано посміхнулися один одному та всілися на заднє сидіння щойно віднайденого таксі. Дівчина здивовано подумала, чи прокляття з неї спало, чи цей найпрекрасніший у всіх Всесвітах Радомир зрозуміє, що від неї треба тікати, але лише за пів години. На всяк випадок, вона заприсягнулася сама собі, що не піде у те кафе, бо і так зрозуміло, що хлопця вона там не побачить.