Читати книгу - "Якщо в лісі падає дерево…, Костянтин Козловський"

Двоє схилилися над третім.

- Це його сюди той припхав, як його? - Ларс знов забув ім’я ще одного жителя їхньої посудини.

- Орест. Його звуть Орест… - Лозинський нервово стис вуста.

Ну чому іноземцям так складно запам’ятати щось українське? Майже місяць ця парочка тут, а Стігсон не може вивчити, як звати їх спасителя.

- Схожий на хлопця з бухгалтерії. Я ще колись його кави ненароком сьорбнув… - швед подивився на скафандр, що захищав тіло гостя, та почав процес розгерметизації. Він акуратно від’єднав шолом з написом «LunaCore» від костюму та поклав його ниць.

- Точно, - Лозинський роздивився врятованого ближче. - Це ж Григоренко.

Ларс продовжував вивільняти хлопця з кайданів космічної броні. Місяць тому на його місці лежали двійко, які зараз впевнено виконували функцію рятувальників, а тоді, кволі й перелякані, вони не допомогли б навіть собі.

Орест як завжди десь вештався. Цей мовчазний хлопчина з’являвся тільки на вечерю, та й то не завжди. Замість спілкування з живими він обирав слухати МАТІР.

- Вітаю на тому боці… - Лозинський посміхнувся Григоренку. Останній невпевнено роззирався.

- Де я?

- Тобі ж сказали, - втрутився Стігсон, - у потойбіччі.

Микола ледь підвівся. Сили по-маленьку верталися в молоде тіло. Останнє, що запам’ятав хлопець, нервовий вереск оператора в навушнику, паніку і відчуття всеосяжної туги. Але ось він тут, живий, здоровий. А це значить - спрацювало!

- Вас теж відправили на «нову роботу»? - бухгалтер нарешті впізнав своїх колег.

- Оце так «гіперстрибнули», - Лозинський знов посміхнувся. - Тебе хоч за що?

- Питав багато…

Микола згадав, як рахував новий проект і ненароком помітив в мережі файли неіснуючої дочірньої компанії «Гіпертех». Ляпнув якось це своєму керівнику. А проводити чистки в їхній конторі вміли гарно. Перед ним стирчали аж два живих підтвердження.

Життя на Місяці трохи відрізнялося від земного, хоч Григоренко і не скаржився. Рішення переїхати він прийняв ще в дитинстві. Мати виховувала дітей багатої сім’ї, що володіла гірничодобувними заводами на Марсі. Батько, вчитель музики, майже завжди сидів удома. Через постійні сварки та відсутність грошей юнак зрозумів, що ловити тут нічого. Тому і виміняв конституційні права колиски людства на стабільну зарплатню та ситну пайку від компанії «LunaCore» на супутнику Землі. Коли хочеться їсти, ніхто не думає про закон. Але не сталося, як гадалося…

Микола схаменувся, коли разом з колегами дійшов до невеличкої овальної кімнати:

- Де ми в біса знаходимося? - він скрутив брови у знак питання, звертаючись до Лозинського. - Любомире…

- Хороше питання, - Ларс поклав руку на плече Григоренка. - Ми з Лозинським вважаємо, що це якесь старе дослідницьке судно компанії.

- Тобто вважаєте?

- Нам ніхто нічого не каже, Міку. Це все тільки здогадки.

Микола вже забув, що Стігсон його так називав. Взагалі-то англійський варіант звучить Нік, але Григоренко повсюдно наголошував іноземцям, що він Микола. Так і народилася така собі міжнародна версія.

Кімната виявилася їдальнею. Чи може хлопці використовували її саме так. Хто ж скаже, як ніхто не знає?

Увесь корабель являв собою купу старого чорного заліза, але не занедбану. Наче йому з пів сотні років, та господар любить і тому доглядає.

За обідом на бухгалтера чекав ще один сюрприз:

- Вітаю, людино, - приємний жіночий голос пролунав у кімнаті. Новоприбулий закрутив головою, роздивляючись джерело вітальних вигуків. - Не роззирайтеся. Я усюди…

- Хто Ви? - єдине, що вичавив хлопець.

Решта продовжила поглинання поживних речовин, наче не сталося чогось надзвичайного.

- МАТІР, - той самий ніжний жіночий голос. - Покликана захищати та оберігати людей.

- Матір? - повторив Мік.

- Я маю довгу і складну назву, але Вашою мовою це звучить, як Мережевий Аналітичний Транс-інформаційний Реєстр. МАТІР, - знов повторив голос. - Ласкаво прошу, будьте як вдома. Я завжди поруч…

Григоренко поглянув на колег, що безтурботно обідали. Ті ніби і не помічали дивну помічницю.

- Де ми знаходимося?

- Ви у мене вдома. В цілковитій безпеці. Розслабтеся та приймайте їжу. Про решту подбаю я, - приємний жіночий голос виглядав занадто театрально.

- Ми на базі «LunaCore»? - хлопець не зупинявся.

- Ви не маєте доступу до цієї інформації. Все, що Вам треба, буде озвучене згодом. Приємного відпочинку.

Здалося на мить, що МАТІР зникла з кімнати, та відчуття незримої присутності глибоко засіло в грудях Григоренка. Навіть шмат їжі в горло не ліз.

Колеги не знали, що це за штучний інтелект та яким кораблем він керує. Не знали мету місії чи експедиції. Здавалося, їм взагалі до лампочки, що відбувається.

Єдине, на чому зійшлися усі втрьох, що потрапили сюди через незаконні експерименти власного роботодавця. Корпорації вкрай кортіло відправити живу істоту за космічний небокрай, а головне - повернути назад. З першою частиною впоралися, та ніхто не платить за недороблену справу, особливо уряд.

Орест прийшов під кінець вечері. Високий молодий хлопчина у чорному костюмі. Трохи кульгавий. Сів їсти, не помічаючи решти присутніх.

- Тобі пощастило, - одинак підняв голову. - З’явись ти трохи далі і тяжіння Омеги не дозволило б мені підхопити твій човен.

- Омеги? - Микола підвів брову.