Читати книгу - "Якщо в лісі падає дерево…, Костянтин Козловський"

- Зачекай, - обірвав його Мік. - Тобто ти не маєш жодного відношення до «LunaCore»?

- Не маю і ніколи не мав. Судячи з того, що ми почули, я для вас - первісна людина.

- Звідки ж Ви взялися? - питань ставало все більше. - І хто така МАТІР?

- Не знаю. Я просто жив: полював, рибалив зі своїм племенем. А потім мене викрали…

- МАТІР?

- Можна й так сказати. Мій попередник, - Орест потер плече. - Спливав його час і він шукав заміну… МАТІР - це штучний інтелект, створений для контролю і оберігання людської популяції на Омезі. Вона регулює клімат, нищить космічні загрози та робить усе, щоб жилося там як найкраще.

- Але… - Мік не втримався.

- Так. Але завжди тримає розвиток цивілізації у первісному стані. Вона каже, це для їхнього блага.

- Як вона це робить?

- МАТІР не може нашкодити людині будь-яким чином. Тому, коли вона бачить, що якась особа в племені має наміри штовхнути науковий прогрес, з’являюсь я, - Орест затявся, - я - персональний кілер штучного інтелекту…

- Але чому?

- Машина, створена живими, не може їм нашкодити. Такий закон цього світу. Тому й вас вона тримає тут доки… доки мені не набридне.

Мік підвівся, не знаючи, що тепер чекати від цього дивака:

- Нащо ти усе це мені розповів?

- Я не Орест. Там, - він опустив очі, ніби щось шукав, - моє ім’я звучало ОрʼЕст, що означає «західний вітер». І вчора за наказом МАТЕРІ я убив свого батька.

Орест підвівся і рушив до одного з екранів:

- Не знаю, хто створив МАТІР, та вона сумлінно виконує свою місію ось уже кілька сотень тисяч років, - він перевів подих. - В дитинстві, розповідаючи про мету нашого існування, вона часто питала мене: чи існує звук від падіння дерева, якщо в лісі нікого нема?

- Звісно існує, - Микола не зрозумів питання.

- Ні. Він існує тільки тоді, коли будуть вуха, що його почують.

- Ти ледь дихаєш. Треба тобі чимсь зарадити.

- Після пробудження МАТІР усе відремонтує… так ось, - він повернувся до основної думки, - людство - це «вуха» МАТЕРІ. Вона існує, доки є люди.

- Ти хочеш звільнити своїх людей від її «опіки»?

- Я б хотів… - Орест вдумливо завмер намить. - Та чи дійсно вони протягнуть без неї? Віруси, клімат, навіть астероїди - МАТІР боронить від усього…

- Чого ти хочеш?

- Головне - чого хоче МАТІР. Вона не мала вбудованого механізму гіперстрибків, але завдяки вам створила. Ти став останньою цеглиною. Тепер хоче «принести щастя» і у ваш дім.

- МАТІР хоче підкорити Землю?

- Так. Її електромагнітна зброя багато чого може.

- То що робити?

- Нічого. Я вимкнув її для накопичення сил перед гіперстрибком.

Григоренко кинувся до виходу , сподіваючись, що Орест його не зачепить. Треба розповісти усе йолопам, може вони хоч тепер допоможуть. Але вслід пролунало:

- Думаєш, на костюмі моя кров?…

*             *              *

Орест нерухомо стояв, роздивляючись зорі невідомої галактики у пустці Волопаса. Най Мік ще подумає над своєю поведінкою - їм з МАТІРʼю конче потрібні зайві руки. Невидима володарка корабля готувалася до стрибка.

- ОрʼЕст, ти налагодив електро-магнітну гармату?

- Усе готове, МАТІР.

- За мить ми вирушим до нової цивілізації, якій вкрай необхідна моя допомога.

Хлопець не відповів. Лиш мовчки опустився у своє крісло. Вони швиденько розберуться там із людською планетою та повернуться назад, додому. І тепер зможуть контролювати одразу обидві, а Мік, як не буде дурним, стане вірним помічником МАТЕРі.

- Ну що, рушаймо?

- Так, - перед ілюмінатором човна злилися в єдиний біло-жовтий вир сотні тисяч галактик, які МАТІР долала скоріше за світло. - Я створена оберігати та захищати людей. Навіть від самих себе…

Кінець