Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

Почався урок. Клас залило м’яке світло від високих вікон, що виходили у внутрішній сад академії. На дошці мерехтів срібний напис теми, а учні вже встигли розгорнути зошити й почати робити перші записи. Рафаель сиділа майже нерухомо, схилившись над рядками, занотовуючи щось старанно й чітко, хоча думки ще блукали між подією в коридорі та усмішкою Ангеліни.

Тиша була зосередженою, майже священною, але її раптово порушив звук відчинених дверей. До класу увійшов серафим — високий, з ясним поглядом і суворим обличчям, що випромінювало владу. Його кроки луною прокотилися кімнатою, і кожен янгол у класі підвів голову.

— І так, ангели, — голос його був глибоким і твердим, мов дзвін стародавнього колоколу, — ваш перший урок сьогодні пройде разом із демонською групою. Тож зберіться, і ваш наставник проведе вас до... врат Пекла.

На кілька секунд у класі запанувала тиша, така густа, що, здавалось, повітря стало щільнішим. Хтось тихо зітхнув, хтось здивовано глянув на сусіда. А потім з місця підскочив Азраель — молодий викладач, янгол із проникливим поглядом і крилами кольору сутінків.

— Що значить — до врат Пекла?! — обурено вигукнув він. — Це ж перший навчальний день! Вони ще навіть не встигли адаптуватися!

Серафим повільно повернув голову до нього. Її погляд був спокійним, але непохитним, наче висіченим у мармурі.

— Це рішення Ради. І воно остаточне, — відповіла вона холодно. — Сьогодні вони мають навчитися бачити не ворогів, а рівних. І тільки так ми зможемо зберегти баланс.

Азраель ще мить сидів, напружено стискаючи край столу, потім повільно зітхнув і сів на місце, поглянувши на учнів.

Рафаель відчула, як у грудях запульсувала тривога. Ворота Пекла? Демони? Це зовсім не те, чого вона очікувала від першого дня. Але щось у ній, якийсь тихий голос, нашіптував: саме так і має бути.

Коридори академії здавались довшими, ніж зазвичай. Рафаель йшла поруч із Ангеліною, міцно стискаючи в руках книгу, ніби вона могла захистити її від усього, що чекало попереду. Позаду чулися нечіткі голоси інших янголів, деякі говорили схвильовано, інші — намагалися жартувати, ховаючи напругу за посмішками.

— Я не вірю, що ми справді йдемо туди, — прошепотіла Ангеліна, ледь чутно. — Це ж… край світу.
— Може, це просто символічно, — спробувала заспокоїти себе Рафаель. — Може, це лише знайомство з їхнім світом. З теорії.

Та глибоко всередині вона відчувала: це буде щось зовсім інше.

Вони вийшли на зовнішній двір, де кам’яна стежка вела до окремої брами — старовинної, прикрашеної темним металом і написами, які пульсували червоним світлом. Біля воріт уже стояли постаті в темних одностроях — демони. Їхні крила складені, погляди колючі, але спокійні. Серед них Рафаель одразу впізнала фігуру — Люцифер. Він стояв трохи осторонь, але, здавалося, все бачив.

— Не дивися на нього, — швидко мовила Ангеліна, вловивши її погляд. — Він тільки й чекає, щоб хтось злякався.

Учитель Азраель підійшов до воріт і зупинився, дивлячись на обидві групи.

— Сьогоднішнє завдання просте. Ви увійдете до Пограниччя — зони між нашим і їхнім світом. Це місце, де співіснує світло й темрява. Ви повинні будете співпрацювати, вирішити завдання разом. Не окремо. Не з протистоянням. Усе, що ви побачите там, — це прояви вас самих. Ваших страхів. Вашої сили.

І з цими словами ворота почали відчинятись, видаючи глибокий, древній звук, ніби відкривалася безодня часу.

Рафаель зробила крок вперед, серце билося швидко, але вона не зупинилась. Її перший крок назустріч невідомому був твердим.

Ворота повільно розчинилися, і за ними відкрився темний, похмурий ландшафт. Все навколо було занурене в сірий туман, який скручувався, створюючи дивні форми, наче сама реальність тут була не зовсім визначена. Повітря було густим, як відчуття страху, що витає в кожному кутку цього місця.

Вчитель Азраель зробив крок вперед і подивився на своїх учнів. Його погляд був спокійним, але все ж у ньому відчувалася велика відповідальність.

— Вірте в себе. Пам’ятайте, чим більше ви боїтеся, тим сильніше проявляється те, чого боїтесь, — сказав він, але його голос майже загубився в цьому темному світі.

Рафаель поглянула на Ангеліну, і та коротко кивнула, якби намагаючись запевнити її, що все буде добре. Вона зробила крок і ступила на темну землю, коли раптом з'явилась ще одна фігура. Це був демон — висока постать, темна, мов ніч. Його очі палахкотіли червоним світлом, а чорні крила виглядали, наче вони були зроблені з самих тіней.

— Я — Аргон, — сказав він холодним, але виразним голосом. — Ваш вчитель на сьогодні.

Демони стояли за його спиною, мовчазно спостерігаючи за групою янголів. Аргон був іншим. Він не мав того звичного для демонів холодного відчуження. У його погляді було щось, що одразу ставило питання: що він приховує?

— Ваше завдання сьогодні, — продовжив Аргон, — це пройти крізь Пограниччя й знайти елемент, що об'єднує наші світи. У цьому місці ви побачите своє найглибше відображення. Тільки разом ви зможете подолати це.

Рафаель почала відчувати, як її серце прискорюється. Вона зрозуміла, що це не буде звичайна зустріч із демонічним світом. Тут все буде занадто близько, занадто реальним.

Вчитель, демон Аргон, підійшов ближче і знову подивився на янголів.

— І не забувайте, — його голос став низьким і загрозливим, — у цьому світі найгірші вороги — це ви самі.