Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

Люцифер і Люциус стояли разом, ніби два полярні світи, але об'єднані спільною метою. Люцифер був вогненним, його присутність випромінювала холодний вогонь, готовий розірвати все навколо. Його чорні крила мимоволі тремтіли, ніби в ньому закипала енергія, яку він не міг стримати. Він обернувся до Люциуса, його усмішка була проникливою й небезпечної.

— Дивись, як вони тремтять, — зловісно прошепотів Люцифер, спостерігаючи за янголами. — Справжня гра. Краще за будь-який спектакль. Вони йдуть до Пекла, і це буде їхній перший крок у темряву. Чудово. Чи не хочеш, щоб я трохи… підштовхнув їх?

Люциус, навпаки, виглядав холодним і спокійним. Його погляд був уважним і навіть дещо співчутливим, але він не давав волі емоціям, намагаючись контролювати ситуацію.

— Не спокушай долю, Люцифер, — відповів Люциус, його голос був тихий, але міцний. — Ти знову порушиш баланс. Вони повинні побачити все самі, зрозуміти свої страхи і слабкості. Ти не можеш просто так маніпулювати їхнім життям.

Люцифер підняв брову, сміючись.

— Ах, ти хочеш, щоб вони самі справилися? Це ж так нудно! Давай трохи посміємося, порушимо порядок, трохи підкинемо їм страху. Поглянь, як вони бояться Пекла. Вони ще не знають, що насправді відчують його холод.

Люциус зробив кілька кроків вперед, підходячи ближче до Люцифера і ледь помітно знизивши голос.

— Ти не можеш нехтувати їхньою душею. Ми — не іграшки для твоїх жартів. Цей урок для них важливий. І якщо ти дійсно хочеш, щоб вони зрозуміли, що таке темрява, дай їм пройти цей шлях без твоїх «допомог».

Люцифер задумався, але його погляд залишався таким же холодним і проникливим.

— Можливо, ти правий, Люциус. — Він трохи відступив, схрестив руки на грудях, і мовчки спостерігав за янголами, що входили до Пограниччя.

Люциус повернувся і кивнув на знак згоди. Він не був таким однозначним, як Люцифер, але навіть він знав: де межа, яку не можна переступати.

Рафаель відчула, як до її спини підкрадається холод, наче щось невидиме спостерігає за нею. Вона не могла пояснити, чому, але серце стиснулося ще сильніше, коли вона помітила, що Люцифер і Люциус стали частиною цього світу. Вона намагалася залишити все позаду, зосередитись на завданні, але щось в її нутрі підказувало, що цей перехід не буде таким простим, як їй хотілося б.

Янголи повільно йшли вперед, коли темряви Пограниччя обвивали їх, наче невидимий туман. Рафаель відчувала кожен крок, серце билося швидко, але вона намагалася залишатися спокійною. Поруч з нею йшла Ангеліна, її ясний погляд був зосереджений, хоча й на обличчі видно було відлуння тривоги.

Кроки вели їх глибше в цей неймовірно незвичний світ. Земля під ногами була м’якою, немов пухкий пісок, але з кожним кроком вона ставала твердою, ніби кам’яною. Із кожним поворотом вони відчували, як на них впливає це місце — не лише фізично, але й емоційно. Нерви були натягнуті, але з кожним новим подоланим кроком вони наближалися до своєї мети.

Вони йшли до темного спорудження, яке мало вигляд стародавнього храму. Тіні підступно огортали стіни, а невідомі звуки тонули в повітрі. Рафаель відчула, як її серце пришвидшилося, але намагалась не зупинятися, рухаючись далі разом з Ангеліною.

— Ми повинні виконати це завдання, — сказала Ангеліна голосом, сповненим рішучості. — Разом ми зможемо.

Рафаель кивнула, і вони продовжили свій шлях, поки не опинилися в середині храму. Тут було ще темніше, і повітря здавалось важким, майже неприродним. На одній зі стін виблискувала тонка лінія світла, яка вела до вівтаря, на якому лежала статуя, що нагадувала обличчя демона. Це була частина завдання.

Ангеліна підняла погляд і трохи здригнулась.

— Це те, що ми повинні знайти? — її голос звучав тихо, але з чітким відчуттям страху, який вона намагалася приховати.

Рафаель наблизилась до вівтаря, обережно простягнувши руку, і як тільки її пальці торкнулися каменя, темні тіні спалахнули навколо них. Вони закружляли, створюючи вихор, і одразу почулися голоси, що намагаються заплутати їхні думки.

— Ви не зможете пройти, — прозвучав голос, який Рафаель знала. Це був Люцифер, його лукава посмішка майже відчувалася у кожному слові. — Ваша слабкість — це і є ваша перепона.

Але Ангеліна, не вагаючись, крокнула вперед і торкнулася вівтаря поруч із Рафаель.

— Ми сильніші, ніж ти думаєш, Люцифер, — сказала вона, її слова дзвінко прозвучали в тиші, що настала після його голосу. — Ми прийшли сюди разом, і це наше завдання.

З моменту їх дії, темні тіні почали розсіюватися. Чим більше вони зберігали спокій, тим більше простору відкривалося перед ними. Через кілька миттєвостей перед янголами з'явилася яскравіша лінія світла, що вела до виходу з Пограниччя.

Завдання було виконано. Ангеліна і Рафаель повернулися поглядами одне на одного, зітхнувши з полегшенням, але відчуття, що це було лише початком, не покидало їх.

Як тільки янголи торкнулися лінії світла, темрява почала розчинятися, і вони відчули, як земля під ногами зникає. Всі звуки Пограниччя стихають, і на мить їх охоплює відчуття невідомості, поки не з'являється відчуття легкості — як важкий туман, що розсіюється під сонячними променями.

Раптом вони опинилися на іншому місці. М'яка, тепла світлина лилася з висоти, освітлюючи величезні небесні простори. Все навколо було білосніжним, відчувався спокій і гармонія, як у самому серці Раю. Перед ними стояла велика арка, з якої виходили ангели, що привітно посміхалися їм.

— Це… Рай? — запитала Рафаель, намагаючись адаптуватися до різкої зміни обстановки.

Ангеліна обернулася до неї, і її очі були злегка розгублені, хоча вона намагалася залишити спокій на обличчі.

— Так, ми повернулися, — відповіла вона, озираючись на навколишній світ. — Це місце, яке ми покинули, щоб пройти через Пограниччя. І тепер ми повернулися з виконаним завданням.

Але їх не встигли огорнути спокоєм Раю, як з'явився архангел, чия присутність вимагала уваги. Його велична постать стояла перед ними, і навіть світло навколо здавалось, що віддає повагу його авторитету. Це був Сергій — старий і мудрий архангел, що очолював завдання для всіх янголів.