Читати книгу - "Книги згорілої ніжності, НМ"

— Ви виконали своє завдання, — сказав він, його голос був спокійним, але з відчуттям серйозності. — Але ваше випробування не закінчено. Повернення до Раю — це лише одна частина великої дороги. Тепер ви маєте пройти новий шлях, перевірити свою відданість і силу. Ваші дії у Пеклі змінили багато чого, і це відбивалося в вашій душі.

Рафаель подивилася на Ангеліну, намагаючись зрозуміти, чого очікувати далі.

— Що тепер? — запитала вона, намагаючись прочитати вираз архангела.

Сергій підняв погляд і кивнув, ніби даючи знак, що зараз все буде зрозуміло.

— Тепер ви будете частиною великої місії. Ви повинні охороняти баланс між світом ангелів і демонів. Ваша взаємодія з Пеклом не була випадковою. Ваша здатність працювати разом в умовах, де темрява і світло зустрічаються, дозволить вам знайти ідеальну рівновагу між обома світу. Однак, будьте готові до того, що ця місія не принесе спокою. Ви не будете більше просто спостерігачами. Тепер ви — учасники великої гри.

Зітхнувши, Сергій повернувся до них спиною, і вони зрозуміли, що їх чекає новий етап у їхньому житті, в якому все тільки починається.

Сергій махнув рукою, вказуючи на сторону величезної будівлі, де янголи мали свої кімнати. Його обличчя залишалося спокійним і серйозним, але в його погляді була нотка спостереження, наче він давав їм певний час, щоб зібратися з думками.

— Зараз можете йти в свої кімнати, — сказав він, але його голос був більше наказом, ніж дозволом. — Ваша місія почнеться незабаром, і ви повинні бути готовими до всього.

Ангеліна і Рафаель обмінялися поглядами, але не заперечували. Вони кивнули і тихо пішли в бік відведених їм кімнат.

Усі навколо було таким величним і спокійним, що навіть кроки на мармурових сходах звучали, немов у гармонії з самим Раєм. Стіни блищали від білого світла, повітря було чистим і прохолодним, а навколо розкинувся безмежний простір, який здавався неможливим для звичайних смертних.

Коли вони дісталися до своїх кімнат, двері перед ними відкрилися самі по собі, без будь-якого шуму. Кімнати були просторими, наповненими світлом і тишею, що розслабляла кожну клітину їхнього тіла. На ліжках лежали тонкі, м’які покривала, а на столах стояли свічки, що створювали атмосферу заспокоєння.

Рафаель відчула, як важкий день відступає, і їй хочеться нарешті відпочити. Вона зняла з себе легке покриття і сіла на ліжко, відчуваючи м’якість тканини. Але її думки були все одно зайняті тим, що відбулося.

— Що тепер? — тихо запитала вона себе, дивлячись у вікно, через яке линула м’яка світла. — І що саме чекає на нас в цій новій місії?

Ангеліна зайшла в свою кімнату поруч, і через кілька хвилин постукала в двері Рафаель.

— Ти що, не лягаєш? — запитала вона, поглядаючи на подругу. — Ти виглядаєш так, ніби тебе щось турбує.

Рафаель підвелася, взяла глибокий вдих і усміхнулася.

— Нічого страшного, просто… думаю, що нас чекає не простий шлях.

Ангеліна кивнула, а її очі були теж сповнені роздумів.

— Я з тобою, ми впораємося. Тільки не забувай, що це не наш останній день тут. Усі випробування тільки починаються.

Разом вони сиділи, знову зосереджуючись на власних думках, але вже не так тривожно, як раніше. Вони знали, що шлях, що чекав на них, буде довгим і складним, але разом їм буде легше пройти через усе.