Читати книгу - "Орда з мороку, Катя Губська"

Вітри бурі

Гроза наближалась, обгортаючи горизонт в темні хмари, що поглинали світло дня. Вітер рвався через щогли та вітрила «Сріблястого Ворона», що дрейфував у відкритому морі, ковзаючи по гладкій поверхні океану, яка була тепер схожа на полотно, розірване бурею. Капітан Ейрін Таррел стояв на кормі, нахиливши голову, ніби вслухався в звуки, що приносили штормові вітри.

Кайла підійшла до нього, і він миттєво відчув її присутність. Лише її амулет, що виблискував блідим світлом, рвав туман навколо. Її погляд був насторожений, розуміла, що це не просто буря — щось наближається до них, щось, що їм не знайоме.

— Я відчуваю це, — сказала вона тихо, затримуючи погляд на чорному небі. — Це більше, ніж буря. Це щось магічне, давнє.

Ейрін повернувся до неї, його обличчя залишалося спокійним, проте в глибині очей ховалась напруга. Вони вже неодноразово стикалися з магією цього моря, і він знав: якщо буря не зупиниться, це буде початок чогось великого.

— Це не перша буря, з якою ми зустрічаємося, Кайло, — мовив він тихо. — Ти пам'ятаєш, що нам тоді запропонували? Три шляхи: один вів у глибину, другий вгору, третій — до моря.

— Ти думаєш, що це саме те? — її голос звучав із сумнівом, і в ньому було більше запитань, ніж впевненості. — Що ми йдемо саме тим шляхом, який нам вказали?

Ейрін подивився на захід, де буря вже захоплювала небо і океан. Він згадував їх подорож до храму, де перед ними постали три символічні шляхи. Тепер, коли вони стояли на порозі нової пригоди, його інтуїція підказувала, що саме цей шторм — це частина їх шляху.

— Можливо, той, хто створював ці шляхи, вже знав, що нас чекає. Вони вели нас до цієї бурі, як я це відчуваю. І якщо це так, то ми повинні пройти його, — відповів він, уважно оглядаючи море. — Це саме той шлях, який ми маємо пройти.

У цей момент Джейн, що завжди була готова жартувати навіть у найтемніші часи, підбігла до них, відчайдушно намагаючись утримати рівновагу на хиткому кораблі.

— Ну що, капітане, ми йдемо в глибину, у небо чи, може, все ж до моря? — вигукнула вона, сміючись. Її сміх у цьому моменті звучав так неприродно весело, як ніколи, на фоні грізної бурі. — А може, ми зробимо це ще цікавіше — просто пройдемо через саму бурю?

Картан, що стояв неподалік, підняв брову. Його серйозний вираз обличчя був позначений тим самим відчуттям невизначеності, яке обволікало їх всіх.

— Якщо це й справді той шлях, який нам був призначений, — сказав він з відтінком скептицизму, — ми повинні бути готові до всього. Інакше ми загинемо.

Ейрін уважно подивився на своїх друзів, знову згадавши ті три шляхи, які їм запропонували. Який би шлях вони не обрали, він знав: це буде нове випробування, новий етап їхньої пригоди.

— Ми йдемо до моря, — сказав він рішуче. — Не важливо, як ця буря виглядає. Це саме той шлях, який ми повинні пройти. І я вірю, що ми встигнемо досягнути нашої мети.

Команда почала діяти. Вітри підняли вітрила, і корабель «Сріблястий Ворон» увірвався у бурю, ховаючись серед темних хвиль, що били по його бортах.

Магічні потоки, що струмували крізь шторм, ставали все сильнішими, але це не зупиняло їх. Вони знали: цей шлях не був просто шляхом, це був шлях до їхньої мети — до невідомого, до того, що ховалося в темних глибинах моря.