Читати книгу - "Нестерпний бос, Надія Борзакова"

Дан.

Мабуть, його так ніхто більше не називає. Хіба що члени сім'ї та вузьке коло друзів. А ще вона. Владислава Корнєєва. Точніше давно вже Владислава Тарновська. Та, яка “з його кола” і з якою він одружився через місяць після того, як порвав зі мною. Тупа блондиниста волоть, у якої з достоїнств тільки татків бізнес!

Ні, ну ні, ну як же так? Чому з усіх, хто міг купити компанію, де я працюю, це зробив саме він? За що мені таке покарання, боже? Невже за те, що я забрала в Тані Поплавського? Так я ж який контракт з ним уклала! Саме він і приніс мені крісло керівника відділу продажу, так. Але й фірмі мільйони приніс всього за рік співробітництва і таку рекламу, що в нас сорок відсотків приросту. І це незважаючи на коронавірус, між іншим. Таня так не змогла б! То за що ж тоді, а? Та за що-о-о?

Із конференц-залу я пішла першою. Тобто як пішла, вискочила наче ошпарена!

- Альоно, почекай, - мене наздогнала Світлана, - давай кави поп'ємо? І краще холодної, бо мені треба охолонути.

Схвильовано блискаючи очима, вона помахала перед своїм обличчям долонею.

- Який чоловік наш новий бос! - взявши мене під руку, заторохтіла на вухо, - Ось знала я, знала, що не всі багаті бізнесмени старі та товсті. Ех, навіть шкода, що я заміжня, Альонко…

- А ти не жалій, Світланко. По-перше, Тарновський вже років шість як одружений, а по-друге, такий, як він, ніколи б не одружився з жінкою не свого рівня достатку, тож…

- Звідки ти це все знаєш?

– Ми з ним зустрічалися в юності.

- Оце так! Оце збіги! І що ти тепер? Далі працюватимеш чи…

- Так, звичайно, - посміхнулася я. - Шість років минуло, Світланко. Все давно у минулому. Ходімо швидше пити твою холодну каву краще, а то в мене справ безліч. Таке враження, що Таня спеціально бардак влаштувала, поки я була у відпустці, щоб я зашивалася.

- Ну, відверто кажучи так і є, ти ж знаєш…

- Я знаю, але якщо вона продовжить мені палиці в колеса ставити, то нехай не ображається.

- Ой, та досить про ту Таню. Ти ж щойно зіткнулася зі своїм юнацьким коханням знову через роки! Скажи, як воно? Щось тьохнуло всередині, так?

Я закотила очі. Світлані вже двадцять чотири, але вона все ще витає в хмарах. Різнобарвних таких.

- Світланко! Нічого в мене не тьохнуло. Переставай дивитися свої серіали, гаразд? Ми недовго зустрічалися, негарно розійшлися, я кілька днів поплакала, а потім витерла сльози і почала жити далі. І на цьому все, ніяких драм.

Ми спустилися до кав'ярні, яка знаходилася у вестибюлі бізнес-центру, замовили каву. Світлана - айс-латте, а я звичайнісінький тому, що мені, на відміну від неї, спекотно не було. Мене колотило від праведного обурення. Це тепер доведеться працювати з оцим... З оцим... З Тарновським. І не просто працювати, а бути його підлеглою. Або не доведеться. Можливо звільнитися? А що? Таня, наприклад, зрадіє. Її зроблять керівником відділу, віддадуть Поплавського. Нехай тягне його сама, подивимося, як упорається, враховуючи свій гонор. А я іншу роботу швиденько знайду. Або взагалі нічого не шукатиму. Адже, якщо в тій коробочці, яка випала з Діминої кишені справді обручка, то скоро в мене весілля, а там і до вагітності недалеко. А робота це стреси, сидячий спосіб життя і сухе через кондиціонер повітря, між іншим. Так що…