Читати книгу - "Маятник часу, Дмитро Терко"

На фоні подій на Марсі настає влучний момент для земних інтриг. Так, Роза розробляє план "приручення" Алека з метою одержання частки лібрезію, щоб розпилити його у Поясі астероїдів. Тим самим вона плекає надію помститися скупченню астероїдів — Гільдам, за загибель свого чоловіка, досвідченого астронавта-випробувача. Для цього вона користується мандрівкою Олексія і ще рядом технічних можливостей.

Віктор в процесі лабораторних експериментів короткочасно потерпає від "мікрів", коли безоглядно споживає свій йогурт. Активність нанороботів в його мозку викликає потужну галюциногенну реакцію. Йому сниться, що під час прогулянки по Скляному мусту він бачить нехарактерне зображення власної тіні, а сам міст набуває форми напівпрозорої петлі Мебіуса.

Галина захоплюється іспитами інтелекту "мікрів" і вони після одужання Віктора разом тестують їх спроможність доручаючи складати віршики на задані слова. Це певним чином сприяє зближенню колег ...

Патрік Грум відслідковує операції НАСА. На борту космольоту він має інформатора. Це досвідчений навігатор Натаніель, який без особливих зусиль вираховує напрямок польоту зонд-капсули з лібрезієм, яку за вказівкою Рози запустив Олексій при наближені до Марсу. З цим "козирем" Купол звертається до Рози із пропозицією обміну: коктейль з "мікрів" на замовчування факту її самочинної ініціативи. Роза погоджується та одночасно віртуозно планує наступну оборудку з використанням "в темну" самого Купола з метою навіювання вищому керівництву НАСА прийняття рішення щодо підготовки до польоту на Марс резервного космоплану.

На стаціонарних орбітах Марсу перебуває декілька десятків кораблів, на які евакуювалися колоністи. Вони всі чекають на відкриття вікна у січні 2042 року для старту до Землі. 14 січня 2042 має рушити останнє двійко: одномісний корабель "Орфей" з Олексієм для приземлення в Неваді 30 вересня і автоматичний зонд "Персей" — в напрямку червоних карликів зорі UV Ceti з метою пошуку Нібіру. Та цим двом не судилося: в результаті підступного втручання Хмари в сеанс радіообміну ЦУПу з супутником-ретранслятором, польотні програми космічних апаратів, що їх розробив Віктор, було перетасовано. До Землі вирушив "Персей", а за його програмою — в далечінь Всесвіту — "Орфей" з нашим героєм на борту. Останній під час гравітаційного маневру навколо Сонця був підхоплений славнозвісною петлею і потрапив у просторово-часову пастку. Хоча це і врятувало героя від перевантаження несумісного з життям, перед ним повстало завдання розв'язати нетривіальні проблеми. Зокрема — знайти спосіб виплутатись із тенет часового лабіринту "минуле-майбутнє" космічної петлі.

"Персей", позбавлений термозахисту згорів, грандіозно вибухнувши при вході в атмосферу Землі. Це сталося на очах Алека, Віктора, Рози і вахти ЦУПу. Однак, досвідчена Роза зрозуміла, що то вибухнув запас палива зонда, а не корабель з Олексієм. Тому в Алека не полишає надія відправитися на завчасно підготовленому двомісному кораблі по "Орфей".

На Марсі — агонія Хмари. Вона мобілізувала всі свої останні ресурси на відбудову "Марсіанського обличчя" — гігантського сфінкса, пам’ятника своєму нарцисичному "Я". Прощаючись з людством, Хмара звертається і до Алека, нагадуючи йому справжню картину стосунків в дитинстві з братом та обставини зникнення того малого. Виявляється, що його рідний брат — Віктор. Хлопчика батьки доправили до католицького коледжу. Отримавши єзуїтський вишкіл, Віктор по заповіту батька був найнятий Алеком в якості мажордому. Хмара з єхидством трактує це як перекручення біблійної історії про Авеля і Каїна.

Не маючи змоги розв'язати всі проблеми з "Орфеєм", без належної орієнтації в деформованому Всесвіті, Олексій відчуває дивні струси і ... прокидається розтормошений своєю дружиною в тому місці, де і заснув — в дитячій кімнаті котеджу, успадкованого від дідуся. Він розповідає коханій про свої чудні видіння і та з гумором рекомендує йому занести все до щоденника з прицілом на можливу публікацію. Подружжя сприймає все це з гумором і прямує прибиратись довкола.

На цьому закінчується центральна частина сюжету, але не твір.

Епілог переносить читача далі, через декілька десятків років у зимовий Київ, батьківщину героїв.

В центрі мінісюжету далеке минуле у сьогоденні, наче відома демонстрація поведінки двох суміжних магнітів на стрічці Мебіуса. Читача інформують, що Олексій дійсно записав свій сон і рукопис мав успіх серед друзів та знайомих. Однак згодом, інтерес до опусу було втрачено, а щоденник викинуто на смітник, де його підібрав безробітний айтівець. Бідолаху витурили з НАСА за якусь фатальну помилку. От тепер його майже оголена одинока постать спускається по вулиці Курганівській, тягнучи за собою пару стареньких дитячих сандалів, підписаних літерами "А" і "О". Він — вже літня людина. Тільки-но виписаний диспансерний хворий.

В цей час двоє лікарів-психіатрів вивчають затертий до дірок записник, залишений цим пацієнтом. Один з них не розуміє, як його хворий міг написати таку зв’язну, логічну і змістовну оповідку (легко здогадатися, що мова йде саме про події центральної частини нашої повісті). Його колега певен, що записи велись задовго до прояву психічного розладу.

По закінчені робочого дня лікарі заходять до сусіднього бару "Марс". Тут вони потрапляють в обійми якогось дивака на підпитку. Останній стверджує, що він прибув із Сатурна. Їм смішно, бо це нагадує старенький застільний анекдот. Та бармен їм довірливо сповіщає: це дійсно так. А головне — кільце Сатурна звилося у стрічку Мебіуса!

Унікальність повісті полягає в різносторонності, як її сюжетних ліній, так і в композиції. З цією метою використано, умовно кажучи, такий собі спосіб подачі матеріалу, як "подвійне бачення" або "сон у сні". Авторські передмова і післямова, пролог та епілог обрамляють і відкривають подвійне філософське дно сюжету. Адже провідна ідея полягає у різносторонньому розгляді особистостей персонажів, предметів, подій і фактів. При цьому автор протиставляє їх самим собі, перевіряючи створені образи на стійкість принагідно до екстремальних обставин. Спосіб застосовується для з’ясування, який саме їхній бік є найстійкішим, а значить — більш ймовірним З цією метою автор вводить в повість відомий топологічний об’єкт — петля Мебіуса. Саме її властивості відповідають ідеї протиставлення речей самих собі, оскільки однобічна поверхня петлі одночасно уособлює “парадоксальність”, яка обумовлюється поєднанням розбіжностей, двоякостей та відвертим антагонізмом.