Читати книгу - "Маятник часу, Дмитро Терко"

Синопсис

Що спонукало мене взятися за цей твір і на яких підвалинах було засновано його сюжет? — Три обставини: посвята другу дитинства, бібліофілу, що свого часу захоплювався історією про планету Нібіру; не можу змиритися із ситуаціями, коли про предмет спору заявляють, що "цього не може бути, тому що не може бути ніколи"; а третє — бажання з’ясувати: якщо щось і може бути, то ймовірно як?

До того ще й кредо: усе, крім поезії, любові і науки — це, мабуть, містифікації, засновані на реальних фактах.

Кажуть, допитливість згубила кішку. Маю надію, що не в цьому випадку ...

Отже, про сюжет. Головна сюжетна лінія — перипетії двох друзів дитинства які домагаються всіма доступними легальними і напівлегальними способами реалізувати збут винайденої ними інноваційної розробки — електронних гомункулів. Один з них (Олексій) — підприємливий дослідник і романтик, другий (Алек) — винахідливий бізнесмен і пошановувач жінок. Є ще і третій (Віктор), дещо загадковий сучасний розумник, на якого покладено виконання багатьох технічних завдань. Всі вони однолітки, десь 2004 року народження. Цю трійцю головних героїв об’єднує давня таємниця, яка остаточно розкривається читачеві під кінець центрального дійства.

Період дійства — літо 2039 ÷ осінь 2042 року. Місце — місто Седон (котеджі і приватна наукова лабораторія), штат Арізона, США; Центр управління польотами, Хьюстон; планета Марс; космічний простір і космоплан в просторово-часовій аномалії; подвійна зоря UV Ceti в сузір’ї Кита (за 8.7 світлових років від Сонця); рідний Київ (Скляний міст, парк Хрещатий, і приватний психдиспансер).

Історія починається з епізоду в якому головний Олексій, прибираючи на горищі дідового котеджу, знаходить свій старенький шкільний ранець, а в ньому — газету "Україна молода" видання 2012 року. В газеті йому впадає у вічі стаття про розвінчання гіпотези дослідника шумерського етносу Захарії Сітчина про кінець світу, що має настати 21 грудня через зіштовхнення Землі із планетою Нібіру.

Наш герой, який захоплюється, не без успіху, створенням нового виду "розумних" істот на основі сучасної електроніки, вирішує передивитись свій улюблений з дитинства фільм "Золота подорож Сіндбада". Його цікавлять епізоди зі створення чарівником Кура служки-гомункула. Та згадка про Нібіру не йде з голови. Йому вдається розробити контра версійний підхід щодо траєкторії руху і подальшої орбіти цієї міфічної планети-сироти. В основу покладено симбіоз добре вивченої топології стрічки Мебіуса і релятивістської моделі Ейнштейна простору-часу. З часом його осяює думка, що все це можна використати, щоб зацікавити НАСА і посприяти фінансуванню своєї основної розробки. Тому він зустрічається з Алеком і докладно розкриває йому свій задум. Між справою, друзі обмінюються думками і демонструють один одному деякі дива.

По ходу подій в коло інтересів головних героїв вплітаються і по заголовні персонажі:

Головним антигероєм виступає власний винахід підприємливої трійці — багато численні електроні гомункули, вони ж — нанороботи — "мікри". Їх величезна розумна сукупність прозвана Хмарою. Олексій розробив їх як надсучасну альтернативу абіогенезу. В ході лабораторних експериментів з тестування стійкості програмного коду цих "мікрів", що перебувають у рідкій фракції — коацерваті, Галиною була виявлена їхня спроможність до соціальної рефлексії.

Надалі Олексій створює з цих нанороботів самовідновлюваний надлегкий і міцний матеріал — "лібрезій". В його основі — літій, цезій і берилій. От заради впровадження у виробництво космічних апаратів цієї інноваційної розробки, друзі вдаються до наукоподібної містифікації з елементами скандальної реклами. Для цього Олексій висуває правдоподібне обґрунтування щодо місця знаходження планети Нібіру, її ймовірної траєкторії її руху повз Землю у 2012 році до сузір’я Кита в просторово-часовій петлі Мебіуса, чим цілком пояснюється складність виявлення і спостереження за планетою-сиротою. Одночасно це ставить під сумнів аргументацію нищівної критики гіпотези Захарії Сітчина з боку провідних астрономів.

У підсумку вдалої маркетингової оборудки, приватну лабораторію включають до спільного проєкту з НАСА, яким передбачається використання лібрезію для підвищення стійкості оболонок космічних апаратів до космічного пилу. Паралельно з цим Олексію надається право використовувати рідку суміш коацервата з "мікрами" — коктейлю, що має нівелювати конфліктність й інтенсифікувати мозкові функції екіпажу космольоту під час польоту на Марс.

Олексій у складі екіпажу космольоту "MaxIlon-8" дістається Червоної планети та розпочинає експеримент із модифікації її ґрунту. Мета — це зменшення піску у грандіозних смерчах. Як тільки "мікри" потрапляють до ґрунту вони починають видобувати рідкоземельні матеріали, особливо літій, цезій, селен тощо, щоб забезпечити собі електричне підживлення. З часом наступає фаза каскадної неконтрольованої само реплікації гомункулів. В них розвивається комплекс нарцисизму. З часом, Хмара захоплює південну півкулю Марсу, виживаючи усіх колоністів. На цьому фоні між астронавтами  і Хмарою відбуваються цікаві дебати про "удавані" і "реальні" цінності людської спільноти.