Читати книгу - "Переяславська рада - трагедія України і програш Європи"

Після тріумфального повернення до Києва з-під Замостя в грудні 1648 року Богдан Хмельницький зустрічається з єрусалимським патріархом Паїсієм. Користуючись поїздкою останнього до Москви, гетьман, цілком ймовірно, знову пробує схилити на свій бік Олексія Михайловича через провід православного духовенства. Пошук допомоги та союзників у боротьбі з Польщею, за словами Михайла Грушевського, було складовою й найактуальнішою частиною політики Богдана Хмельницького в цей час. Тим паче, що духовенство та інтелігентні кола Києва висловлювалися за московського царя як бажаного спільника й протектора. Відтак з Паїсієм до Москви відправляється перший офіційний козацький посол полковник Силуян Мужиловський. До речі, він розповідав дякам Посольського приказу, що "гетман де Богдан Хмельницкий о том с патриархом говорил, чтоб он, еросалимский патриарх, будучи у царского величества, посоветовал с московским патриархом і иными духовными людьми о том, можно ли царскому величеству за вечным ускончаньем за них, Войско Запорожское, для православные веры вступится и стояти и полякам их не выдавати" (цит. за: Грушевський М. Історія України-Руси.- К., 1913.- Т. 8.- Ч. 3.- С. 136).

Щоправда, у листі до царя від 8 (18) лютого 1649 року Богдан Хмельницький знову дорікає за відсутність збройної допомоги з його боку. Зокрема, український гетьман зазначав: "Писали есмо двожды до твоего царского величества через посланца воеводы путивльского и через посланца воеводы севского, чтобы царское твое величество благословил на лятцкую землю войскам своим от Смоленска наступить, чтобы большей над нами, христианы, власти не имели и крови нашие, которую от колких сот лет проливать тиранско, сиречь мучительско почали, не проливали. А мы отсюду на оных неприятелей наших наступали и за божиею помощию збили, чтоб ваше царское величество был над нами государем и царем православным, а не иноверцы, яко самодержца, но мы на те два листы ведомости никакие не имели, аж ныне отдана нам грамота твоего царского величества через гонца Василья Михайлова, в которой объявляючи, желаешь, чтоб есмы в покое жили с ляхами и с княжеством Литовским..." (Документи Богдана Хмельницького.- С. 94).

Посередництво Паїсія не мало успіху: московський цар не зважився розірвати договір із Польщею й не дав Україні ні військової, ані дипломатичної допомоги. Виправляючи свого посла Григорія Унковського до Богдана Хмельницького в березні 1649 року, він не взяв на себе обов'язку подати збройну допомогу українському народові. В наказі Унковському, зокрема, зазначалося: "А будет гетман учнет ему, Григорью, говорити, что писал он, гетман, к царскому величеству в листу своем царского величества з гонцом з Васильем Михайловым, чтоб он, великий государь, послал своих, царского величества ратных людей под Смоленеск, и Григорью говорити: у великого государя нашего у его царского величества с Коруною Польскою и Великим княжеством Литовским вечное докончанье, и ему, великому государю нашему его царскому величеству, ратных людей под Смоленеск за вечным докончаньем послать не доведетца" (Воссоединение Украины с Россией.- Т. ІІ.- С. 139).

Позиція московського царя чітко виражалася ось у такому пункті інструкції Унковському: "Будет у нево, гетмана, и у всего Войска Запорожского с поляки договор учинитца на том, что Войску Запорожскому быти в подданстве за великим государем нашим за его царским величеством без нарушения вечного докончанья, и великий государь наш его царское величество его, гетмана, и все Войско Запорожское пожалует, под свою царского величества высокую руку принять велит" (там само.- С. 140).

Тобто українському народові пропонувалося випрошувати в поляків дозвіл на перехід у підданство православного царя. Інший варіант "допомоги" Москви полягав у тому, щоб гетьман і Військо Запорозьке послали своїх послів до Польщі просити, аби "ево великого государя обрали на Корону Польскую и на Великое княжество Литовское государем" (там само.- С. 151).

Уважне ознайомлення з інструкцією для Григорія Унковського дає підстави зробити висновок, що московський посол мав зовсім інше за своє головне завдання в посольстві до Чигирина. Ось що він мав робити в гетьманській столиці: "А покаместа Григорей у гетмана у Богдана Хмельницкого побудет, и ему проведати тайно, что у них ныне с поляки и с литвою делаетца и чево меж ими вперед чаять, миру или войны. И которые послы присыланы от короля и от панов рад корунных, воевода браславской Адам Кисель с товарыщи, к гетману, и те послы отпущены ли, и о чем они приходили, и на какой мере о миру хотели договор учинить, и с чем отпущены. И после того и от панов рад от корунных и от литовских послы к гетману прихаживали ль и будет приходили, и о чем приходили и с чем отправлены и на чем у них с поляки дело положено. И своих послов гетман к панам раде посылыл ли, и о каких делех посылал, и с чем те ево послы от панов рад отпущены и из иных которых государств послы у гетмана бывали ль, и будет были, и о чом приходили и с чем отпущены..." (там само.- С. 142).

Тож даремно переконував Богдан Хмельницький царського посла в слушності спільного виступу проти польсько-литовської шляхти. Що "без нашего Запороского Войска везде они, поляки и литва, будут худы, а в тех войнах сильны были нашим Запороским Войском. А ныне спеет великого государя его царского величества счастье, дарует ему господь безо всякого накладу такое великое государство и множество ратных людей" (там само.- С. 152).

Зрештою, гетьман прямо висловився: "Мним себе, что великому государю мы, православные християне, не годны и милостив к нам быти не хочет и от своей милости нас отгоняет, в нашем разаренье ратными людьми не помогает" (там само.- С. 152).

Такої гіркоти у висловах гетьману додавало й те, що донські козаки відмовилися, як і навесні 1648 року, йти спільно із запорожцям проти польської шляхти, оскільки, мовляв, "они без государева указу помочи дать не смеют".

І все ж український гетьман ще сподівався на збройну підтримку московського царя. Аби переконати його в необхідності виступити спільними силами проти Речі Посполитої, Богдан Хмельницький на початку травня 1649 року відправляє до Москви своїм послом чигиринського полковника Федора Вешняка, "чтоб с вашим царским величеством изустно розговорил и всю истину исповел. Которому во всем ваше царское величество поверя, нас, слуг своих, до милости царского своего величества прийми, и благослови, яко православный государь, рати своей на наступцов наших и на веру