Читати книгу - "Українська Повстанська Армія 1942-1952"

жертви, які треба було скласти у цій титанській боротьбі на два фронти - проти Німеччини і проти Москви, - ні безвиглядність ефективно-позитивного закінчення цієї боротьби вже в даній ситуації, не могли мати значення, бо ж ішло не про долю одного покоління в даний мент, а про конечне звено, яке мусить лучити славне минуле з великим майбутнім; про гідну політично-моральну поставу українського народу в аспекті минулого, сучасного і майбутнього.

Так зрозумів хвилину і її наказ весь український нарад. І тому, своєю поставою в час другої світової війни і в роках після неї, він створив одну з найсвітліших сторінок своєї історії.

* * *

Начерк історії УПА 1942-1952 рр, що ії оце даємо до рук українського загалу, це перша спроба дати систематичний огляд діяльности УПА за перших десять літ її існування, та її побудови. Ми свідомі того, що наша праця, - як кожна перша спроба цього роду, - матиме чимало недотягнень, неточностей та люк. Це зрозуміле тимбільше, що писання історії УПА, крім всього іншого, стрічається ще з одним родом величезних труднощів: Українська Повстанська Армія - це армія безіменних, яка й сьогодні продовжує свою боротьбу в умовинах підпілля.

Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як "сотн. Щука", як Головний Командир УПА, стає відомим як "ген. Тарас Чупринка", як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом "Роман Лозовський", а як Голова Проводу ОУН - під псевдом "Тур"). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.

Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.

Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.

Частина І: Німецька окупація України

***

"Весь порив великих ідей українського націоналізму та вся сила динаміки української Революції знайде своє втілення в українській революційній армії, яка повстане в боротьбі цілого озброєного народу, дасть йому силу й перемогу та понесе ідеї Української Революції, - свободи народів, - поза межі Рідної землі".

(Із "Військових Постанов" ІІ Великого Збору ОУН, квітень 1941 р.)

"... Як над Україною загули мотори важких бомбовозів, а хати здригнулись від реву гармат, прийшов короткий і змістовний наказ:

- В ряд ставай, щоб не було запізно!

Бо не волю довгождану несли в Україну зі заходу чужі полки, а наругу і нову руїну. Згаром попалених хат змазував багряні написи: "Єдіная, Савєтская..." божевільний маляр і брунатною гряззю виводив нові, чудацькі літери: "NUR FÜR DEUTSCHE".

І зловіщо зашуміло над хатами:

- Не хлібом-сіллю, а кулею брунатною гада вітай!

Оживились діброви. Зашепотіли ліси і привітно прийняли в свої обійми новітніх коліїв. Вклонились їм високі дерева й закрили їх своїм віттям перед очима ворога.

У землянках, у тіні кріслатих дерев чистили повстанці кріси й гострили шаблі. А як ніч-мати сповивала темрявою села й міста, виходили вони зі своїх криївок. І супокій ночі прорізували свисти куль. Хтось скрикував в останнє і, вмившись своєю кров'ю, прощався зі світом.

Це українські повстанці розплачувались з катом-наїздником, за грабіж української землі, за стогін болісний катованих батьків і братів, за сльози зневажених матерей і сестер, за збиткування безжалісне над дітьми малими. За руїну.

... Не при станках на чужині, на галерах новітніх, тужливі пісні невольничі співаючи, право на долю раба купувати нам. Отут, у лісі, де дощ змиває голову, а буйний вітер кучері розчісує, а свист куль замість колисанки, отут наше життя. Буйне, вільне, юнацьке! Не зігнем ми по рабськи карк, не схилимо голів у ярма!"

(З підпільних писань)

1. НІМЕЦЬКА ПОЛІТИКА СУПРОТИ УКРАЇНИ

Історія німецько-українських взаємин 1941-1944 рр., - історія плянової, безпощадної грабежі України та жорстокого винищування українського населення німецькими окупантами, з одної сторони, і, з другої, безкомпромісова революційно-збройна боротьба українського народу проти німецьких окупантів, яких він поставив нарівні з московсько-большевицькими наїзниками, - це дуже повчальна й аж надто переконлива відповідь на закиди, ставлені українському народові нашими національними ворогами, про патронування й піддержування німцями українського самостійництва та про українське германофільство й вислуговування німцям.

Правда, апріорної ненависти до німців, до часу приходу німців в Україну, в українського загалу не було. Навпаки, українці, перебуваючи самі в стані національного поневолення й приниження, співчували боротьбі німецького народу, яка аж до 1939 р. провадилася під кличем урівноправнення та скинення дискримінаційних постанов версальського договору, подиктованого тими самими, які апробували теж незаконне поневолення Польщею захїдньо-українських земель. З цим співчуттям в'язалися сподівання, що німці, борючись за рівноправність та суверенні права своєї нації, матимуть повне зрозуміння, а то й піддержуватимуть таку ж саму боротьбу інших народів, в цьому випадку українців, тим-більше що тут ішло про боротьбу проти спільних ворогів. Та таке наставлення є таким "германофільством", як, наприклад, "америкофільством" німецького народу є