Читати книгу - "Коли курява спаде"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Санг’є Дролма піднесла їй вишукану скриньку, у якій лежали яшмовий браслет на ліву руку дружини туси й браслет із слонової кістки — на її праву руку. Пані вдягла браслети, обкрутила їх навколо зап'ястка й сказала:
— Я знову схудла.
— Так, — підтвердила служниця.
— Хіба ж ти можеш сказати щось інше? — спитала мати.
— Так, пані.
Я думав, що дружина туси, як і всі решта, дасть їй принагідно ляпаса, однак вона цього не зробила. Проте обличчя служниці все ж залилося червоним від страху. А дружина туси пішла вниз снідати. Дролма залишилася струнко стояти біля мого ліжка, краєм вуха дослухаючись до кроків пані, поки та, сходинка за сходинкою, йшла вниз. Після цього вона простягнула руку під ковдру і люто вщипнула мене, питаючи:
— Коли це я казала, що в мене болить живіт? Коли це в мене болів живіт?
— У тебе не болить живіт, я тільки хотів, щоб наступного разу ти гучніше виплескувала воду, — відповів я.
Ці слова подіяли, я надув щоки, і їй нічого не залишалося, як смачно поцілувати мене. А поцілувавши, вона сказала, що не наважиться сказати про це господині. Обидві мої руки потяглися їй за пазуху, і відразу ж у моїх долонях опинилися її груди, мов двоє зайченят вдарились на бігу в людину. Щось у середині мого тіла чи в середині мого мозку глибоко й гаряче здригнулось. Дролма вирвалась із моїх рук, все ще повторюючи:
— Я не наважуся сказати про це господині!
Цього ранку я вперше відчув радісне тріпотіння серця, пов'язане з жіночим тілом.
— От дурило! — вилаялась Санг’є Дролма.
Я потер закислі очі й запитав:
— Дійсно, а хто, врешті решт, цей… дурило?
— Дурило є дурило!
Сказавши так, вона не стала одягати мене, а пішла собі, залишивши на моїй руці червону пляму, мов туди дзьобнув птах. Проте біль, який вона залишила мені, був незнайомим і збуджуючим.
Яким же яскравим було світло за вікном, що відбивалося від снігу! Цуценята домашніх рабів із радісним гавкотом наздоганяли дроздів. А я все ще залишався на ліжку — під ковдрою з медвежого хутра й на купі шовку, краєм вуха дослухаючись до кроків служниці, поки вона йшла по довгій галереї нашого поверху. Видно, вона й справді не хотіла повертатись, щоб прислужувати мені. Тоді я відкинув ногою ковдру й заволав.
У землях, що підпорядковувались туси Мерці, не було жодної людини, яка б не знала, що його син від другої жінки — дурень.
Тим дурнем був я.
Крім моєї рідної матері, всім іншим людям я подобаюсь у своєму нинішньому стані. Якби я був розумником, то, хто знає, можливо, давно б уже відправився до Жовтого джерела[5] й не сидів би тут, ганяючи дурні мрії в голові перед чашкою чаю. Перша дружина туси померла від хвороби, а мою матір купив і подарував туси торговець хутром та ліками. Туси набув мене, коли був п'яний, тож мені тепер залишається тільки погодитись бути дурнем.
Попри це, мене всі знали в околицях на сотні лі[6], і це тільки тому, що доля зробила мене сином туси. Якщо не вірите, спробуйте бути нехай і найрозумнішим сином домашнього раба або простолюдина, і подивитесь, чи хтось про вас колись дізнається.
Отже, я — дурень.
Але мій батько — туси, якому імператор дарував право керувати кількома десятками тисяч людей.
Тому якщо служниця не приходить допомагати мені вдягатись, я можу волати на все горло. Коли мій служник підійшов із запізненням на півкроку, я тільки простягнув ногу — і шовкова ковдра водою стекла на підлогу. Як легко вдається текти шовкові — цьому матеріалу з китайських земель, розташованих за нашим скупченням гір[7]! Я з дитинства не міг зрозуміти, чому китайські землі є джерелом таких необхідних нам шовку, чайного листя й солі, а також джерелом родової влади наших тутешніх туси. Хтось сказав мені, що це — через погодні умови. «О, то це через погоду?» — перепитав я, однак про себе подумав, що, напевне, так воно і є. Але не тільки через це. Чому ж тоді погодні умови не перетворять мене на іншу річ? Наскільки я знаю, в усіх місцях є свої погодні умови. Може піднятись туман чи повіяти вітер. Якщо вітер буде гарячим, сніг перетвориться на дощ, а якщо холодним — дощ, навпаки, перетвориться на сніг. Погодні умови змушують усі речі змінюватись, однак якщо, витріщивши очі, спостерігати, як одна річ перетворюється на іншу, тільки мимоволі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли курява спаде», після закриття браузера.