Читати книгу - "Коли курява спаде"

почнеш кліпати очима, і в ту мить усе знову повернеться до свого попереднього вигляду. Але, знову ж таки, чи може хтось ніколи не кліпати очима? Це як під час жертвоприношення — поза клубами запашного диму на золотих обличчях божеств, що насолоджуються пахощами, можуть розкриватися червоні губи, і божества починають чи то сміятись, чи то плакати, але коли перед храмом пролунає гучний удар барабану й налякає людей до трепету, тільки зморгнеш оком, і будь-який вираз зникне з облич божеств, ніби вони знову пішли в ті урочисті світи, де немає ні радості, ні суму.

Цього дня вранці пройшов сніг — перший з початку весни. Тільки весняний сніг може бути таким мокрим і щільним, що його не здуває вітер відразу, як тільки він випав. І тільки весняний сніг може встелити землю таким глибоким шаром і зібрати докупи все проміння з усього світу.

І от це сонячне сяйво з усього світу зібралось на шовку перед моїм ліжком. Я навіть почав переживати, що шовк витече звідси разом зі світлом. І тоді в моєму серці несподівано зринув сум розлуки. Мерехтливе проміння, мов шилом, прохромило моє серце, і я на весь голос заревів. Почувши плач, моя молочна мати Дечен Меток, перечіпаючись, вбігла знадвору. Вона була ще зовсім не старою, однак любила прибрати образу літньої людини. Вона стала моєю годувальницею відразу після того, як народила свою першу дитину, оскільки ця її дитина невдовзі померла. Мені на той час було вже три місяці, і моя мати з нетерпінням очікувала, коли я почну усвідомлювати, що прийшов у цей світ.

Протягом першого місяця я вперто не посміхався.

Протягом другого місяця ніхто не міг змусити мої очі реагувати на виклики.

Батько-туси одного разу сказав своєму синові так, як він звичайно роздавав накази:

— Посміхнись до мене разок!

Оскільки реакції не було, лагідна інтонація змінилась майже на лють, коли він повторив:

— Посміхнись до мене! Посміхнись, чуєш?

Виглядав він при цьому і справді смішно, тож я скривив губи, і з кутика мого рота впала краплина слини. Мати відвернулась, згадавши, що такий самий вигляд був і в мого батька, коли він набув мене, тож по її щоках нестримно потекли сльози. Відтоді в матері висохло молоко і вона відверто оголосила:

— Така дитина нехай хоч і з голоду помре.

Батько не надто засмутився з того, покликав управителя, дав йому десять срібних монет і пакунок чайного листя та відправив його до Дечен Меток, в якої щойно померла власна дитина, щоб вона могла покликати ченців на відправу за померлим. Управитель відразу ж зрозумів намір свого господаря і вже після обіду привів мою годувальницю. Коли вони підійшли до воріт у замок, зграя злих собак здійняла скажений гавкіт. Управитель навчив її:

— Поклич їх, щоб вони запам’ятали твій запах.

Годувальниця вийняла з-за пазухи кілька момо[8], поділила їх на шматки, послинила кожен з них і кинула собакам, ті миттю припинили гавкіт, підстрибнули і розхапали момо на льоту. Після цього вони підбігли до годувальниці, зробили навколо неї одне коло, залізли мордами під її довгу спідницю, обнюхали її ноги, і переконались, що її запах — це і є запах людини, яка кинула їм їжу. Тільки після цього вони підняли свої хвости й помахали ними, а декілька собак почали голосно чавкати. Управитель потягнув годувальницю у ворота замку.

Туси був задоволений: хоча на обличчі в новоприбулої годувальниці ще тримався сумний вираз, молока в неї було багато, аж воно змочило їй одяг.

У цей момент я саме заревів на весь голос, як умів це робити. Дружина туси, хоч у неї вже не було молока, спробувала затулити рот дурня своєю порожньою цицькою. Батько ж, голосно вдаривши костуром у підлогу, вигукнув:

— Не плач, ось годувальниця.

Я, ніби зрозумівши його слова, припинив плакати. Годувальниця прийняла мене з рук матері і я відразу ж знайшов повну молока грудь. Її молоко потекло, мов струмок, і було таким солодким! Однак я відчув у ньому й присмак гіркоти, а також присмак диких трав і квітів. У молоці ж моєї матері були здебільшого різноманітні думки, від яких у мене починало гудіти в голові.

Мій маленький шлунок дуже швидко заповнився по вінця. Щоб виразити своє задоволення, я випустив струмок сечі прямо на тіло годувальниці. Коли я відпустив її грудь, вона відвернулась усім тілом і заплакала. Адже невдовзі перед цим лами прочитали поминальну молитву за її щойно померлим сином, загорнули його в покривало з вовни яків і поховали, зануривши в глибоку водойму[9].

— Тьху на тебе, от невдача! — сказала матір.

— Помилуйте мене цього разу, господарко, — попросила годувальниця, — я справді не змогла втриматись.

Мати наказала їй дати самій собі ляпас.