BooksUkraine.com » Сучасна проза » Предок 📚 - Українською

Читати книгу - "Предок"

121
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Предок" автора Наталена Андріанівна Корольова. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 99
Перейти на сторінку:
«відбирали» його власну теплоту. Почував кволість, як від утоми. Здавалося: ось-ось засне й сам… Було неприємно. Але ніби не вистачало сили, щоб струснути цю дрімливість і припинити гру.

— В ім’я Господнє! Чи чуєш мене, Марілено? — озвався циган.

— Чую… Нехай буде благословення Всемогутнього… Бачу години й дні… довгі дні… що йдуть над головою кавалеро…

Уста гітани ледве ворушились. Голос був тихий, безбарвний.

— Що загрожує людині цій? Залізо, отруя, вогонь?…

— Залізо… малі звірята, подібні до псів… Пам’ятай: утрачене знайдеш, коли вважатимеш, що втрачене воно навіки…

Раптом скрикнула: — Б’є година долі його! Хитнулись терези життя й смерти…

Далі шепотіла ледве чутно…

А в дверях стояла стривожена Беата.

Вся, як квітуча ніжність, дивно не в’язалась вона зі своїм важким, двірським одягом.

Блискучими очима вп’ялась у Карльоса, що вглядівши її, вже зірвався з місця.

Але в тій хвилині гітана скрикнула знову: — Слухайте!..

Над Бурґосом упав, як чорна заслона жалоби, похоронний дзвін[7] — «Togue a muerto». За першим покотилися хвилями — все наростаючи — тужні голоси інших дзвонів. Мідяний хор дзвонів із усіх церков приносив Еспанії вістку, що король Феліпе достраждав.

Беата й гітана стали навколішки. Чоловіки хрестилися.

А за мить Беатин повіз і Карльосів кінь гнали до Бурґосу.


* * *

У великій кімнаті королівської палати тривало гнітюче, як загроза, мовчання. Мов перетворені на статуї, без руху, сиділи в ній дві постаті: королева-вдова, донья Хуана, та її сповідник, падре Інніго де Санто Еспіріто.

Думка одної блукала в безкраїх просторах жалю; другий, взагалі, ніколи не помічав світу.

Вираз достойного спокою — приписаний суворою етикетою еспанського королівського двору, — спочивав на безкровно-блідому обличчі королеви, що ніби скам’яніла в своїм болю.

Відсутній погляд занадто розумних очей, здавалося, не пізнавав і не бачив нічого.

Нечутно до кімнати вступив начальник королівської варти, де Сандоваль[8], молоде обличчя якого дивно не гармонізувало з передчасно посивілим волоссям. Завмер у глибокому поклоні.

Якийсь час донья Хуана, немов не помічаючи його, мовчала. Потім струснула головою, наче будилась із задуми: — Ще щось існує на світі?

— Милостива володарко — почав Сандоваль.

Сухі, великі очі королеви блиснули, мов у гарячці: — Не володарко… вдово!-.. — і чарівно-мелодійний її голос, що ввесь Мадрид звав його «неземським»[9], зломився, немов ніжна, скляна голка. Восково бліда рука торкнулась чола. — Вдова… А вдові не личить зберегати попередній хід життя…

Опритомніла цілком. Говорила вже не зломана горем жінка, а наказувала королева.

— З цілим двором, я сама допроваджу тіло дон Феліпе до його батьківщини — Австрії[10]. Вирушимо ще цієї ночі.

На мовчазний поклін здивованих, увійшовших за Сандовалем грандів, що вже заповнювали залю, додала: — По дорозі заїдемо у визначні церкви Еспанії. Помолимося перед чудотворними мощами та іконами. Прохатимемо чуда… Чуда, що не може не прийти![11].

І почалася дивна мандрівка живих із мертвим…

Слаба здоров’ям, але призвичаєна до аскези й самовмертвіння королева[12], не знала втоми. Не бачила перешкод, ані перепон. Скелі чи провалля, річки й потоки — скрізь мусіла бути дорога жалібному походові.

Скрізь у кожної чудотворної ікони, у кожному Божому храмі, донья Хуана просила чуда: воскресіння забальзамованого тіла короля![13].


* * *

Зміцнявся холодний подих вітру з гір. Співав зловісно, наганяючи присмерк на червоні язики-шпилі далекої Сієрри. Гасив відблески осіннього заходу, натягаючи м’яку, біляву імлу, що кучерявилась і розсипалась, мов жива, невловима істота. Ту імлу, звану «callina», — що приходить на зміну літнім, розпаленим дням.

На великому возі-катафальку коливалась чорно накрита труна.

Знервовані безупинним похоронним співом коні пирхали від нагору смолоскипів, свічок та хмар кадильного диму, що всмикувався в осінню імлу, над розпучливо-порожньою, мертвою, — як місячна поверхня! — Кастильською пустинею

1 2 3 ... 99
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Предок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Предок"