Читати книгу - "Вогненний водоспад, Юрій Павлович Сафронов"

— Гаразд. Стежте далі! — кинув він у трубку і поклав її на телефонний апарат.

Офіцер уважно подивився на карту. Квадрат 167-В був недалеко від річки. Поблизу населених пунктів не значилось. Кілометрів за сорок — річковий порт, а неподалік нього — великий залізничний міст.

Що це могло бути? Можливо, аварія, впав літак? Але тоді його “вели” б радіолокаційні станції на всьому попередньому маршруті. Чому ж так врізалися в пам’ять слова, що сигнали були дуже інтенсивні? А раптом і справді якась ракета?..

Він прийняв рішення.

— Екіпажеві вертольота номер чотирнадцять. Бойова тривога! Негайно обстежити квадрат 167-В. Приземлився невідомий літальний апарат. Тримати зі мною постійний радіозв’язок! — віддав він команду.

За кілька хвилин з аеродром піднявся військовий вертоліт. На крайках його алопатій горіли білі електричні лампочки. Вони зливалися у вогняну стрічку від швидкого обертання. Знизу здавалося, що в нічне небо звилося вогняне коло. Вертоліт на секунду завмер над аеродромом, потім упевнено розвернувся і швидко пішов у бік квадрата 167-В.

Помічник капітана буксира “Чайка” примружив очі і пильно придивився вперед. Місяць тільки-но зайшов за хмару. Стало темно. Помічникові здалося, що попереду над свинцево-чорною поверхнею річки бовваніє якийсь великий предмет.

Справді, щось чорніло над водою. Чи то зустрічний пароплав без вогнів, чи якесь плавуче громаддя, а може, баржа, що занурилася носом у воду й, захоплена течією, швидко пливла назустріч. Помічник капітана схопився за ручку і різко смикнув її. Сильний гудок розітнув нічну тишу й покотився над річкою, затихаючи у прибережному лісі.

Незрозумілий предмет швидко наближався, ніяк не реагуючи на гудок. Помічник майже повністю зупинив машину. Гукнув капітана. Тепер буксир завмер на середині річки. Течією його зносило назад, під міст.

— Що за біс! — вилаявся капітан “Чайки”. — Ця брила лізе просто на нас!

Місяць виглянув із-за хмари, й одразу стало світло. Тепер ясно було видно, що загадковий предмет має форму зрізаного конуса із опуклими днищами. Він не плив по річці, а вільно летів над її поверхнею, не торкаючись води.

— На вертоліт не схоже. Можливо, новий якийсь? — здивувався капітан. — Невже вони не бачать наших вогнів? Летять просто на нас. Помахай-но їм ліхтарем, а то наштовхнуться!

Помічник помахав. Та це не тільки не сповільнило руху летючого громаддя, а навпаки, здавалось, прискорило його. За одну мить воно опинилося перед самим носом буксира й зависло непорушно над ним.

— Ви що, посліпли? — закричав капітан у рупор, відчайдушно махаючи руками, звертаючись до невидимого екіпажу летючого предмета. — Відчалюйте! Давайте задній хід!

Проте дивний предмет не рухався. На його поверхні капітан помітив опуклі лінзи, розташовані через рівні проміжки. Поверхні лінз виблискували при місячному світлі. Здавалося, що зрізаний конус, наче жива істота, пильно розглядає буксир, мовби небачене диво. Так тривало декілька хвилин. Капітанові стало трохи моторошно…

Жодна людина на Землі не могла б сказати в цю мить про дивний зрізаний конус, який ширяв над поверхнею річки.

Жодна людина на Землі навіть не мала уявлення про ту планету, з якої конус було послано на Землю. її неможливо було роздивитися ні в який найсильніший телескоп — так далеко була вона від Землі. її мешканці називали свою планету Лтець. Потрібні були довгі роки за земним літочисленням для того, щоб посланий із Лтеці зрізаний конус досяг поверхні нашої планети.

Чому саме на Землю, а не на якусь іншу планету вирішили послати лтецяни свій корабель? Невже Земля так дуже відрізняється від інших численних планет різних зоряних систем, що саме вона повинна була зацікавити розумних лтецян?

Так, відрізняється, й дуже сильно. Точніш, стала дуже відрізнятися від них відтоді, як на ній настало XX століття, коли люди, навіть не підозрюючи про це, повідомили про своє існування всьому космосові.

Люди, що проживали на Землі до нашої ери, побудували велетенські кам’яні піраміди, які збереглися досі й дивують усіх своїми розмірами. Та ці гігантські споруди не можна було помітити навіть з Місяця. Минули віки. Люди стали обробляти обширні площі на планеті, засіваючи їх корисними рослинами. Змінилось сезонне забарвлення поверхні планети, та цю зміну хтозна, чи можна було розрізнити навіть з поверхні Марса. Настало XX століття. З’явились радіо— й телевізійні станції величезної потужності. Електромагнітні коливання вирвалися за межі планети й полинули в космос. Вони несли з собою численну інформацію, вони вміщували в собі усі новини, вони говорили всіма мовами, вони плакали й сміялися, співали й голосили, погрожували й жартували, вони повідомляли всім, що на Землі живе цивілізоване суспільство.

Розумним істотам інших світів треба було лишень зуміти прислухатися до голосу космосу. І вони прислухались. Першими виявилися лтецяни. Вони зловили земні радіохвилі, що пролетіли мільйони мільйонів кілометрів, і почули на тлі клацаючих, скриплячих і потріскуючих перешкод космосу дещо таке, що змусило їх задуматись…

Зірка Б-62/1602, як вони називали наше Сонце, випромінювала значно більше енергії на хвилях метрового діапазону, аніж це їй на жало за всіма законами фізики.

Лише лтецянські астрономи схильні були приписувати загадковому радіовипромінюванню природний характер. Але в такому випадку скромна оранжева зірка Б-62/1602 повинна була б мати значно вищу температуру у порівнянні з її шістьма тисячами абсолютних градусів. Або ж на її поверхні мали відбуватися якісь невідомі лтецянам ядерні перетворення, що були причиною потужного випромінювання енергії у метровому діапазоні за порівняно низької температури.

Інші лтецянські астрономи гадали, що випромінює не сама зірка Б-62/1602, а якась невидима в телескоп холодна планета, котра обертається довкола неї і на якій, очевидячки, живуть досить високорозвинуті розумні істоти, що користуються у своєму повсякденному житті радіохвилями метрового діапазону.

Ця гіпотеза не сприймалася всерйоз у вченому світі. Простіше було повірити в загадкову ядерну реакцію на поверхні оранжевої зірки, аніж в існування населеної планети.

Так чи ні, а протягом багатьох років зірка Б-62/1602 тільки й знай згадувалася у лтецянській літературі. Багаторазові згадування призвели до того, що зірка стала притчею во язицех, набула світової популярності й була оголошена “загадкою космосу № 1”. Це визначило