Читати книгу - "У мене немає рота, а я хочу кричати, Гарлан Еллісон"

І знову пускав слину. Еллен витерла йому рота краєм спідниці. Горрістер щоразу намагався скоротити розповідь, але йому й так особливо не було чого розповідати — ми майже нічого не знали. І не розуміли, чому АМ врятував п'ять людей, чому вибрав саме нас, чому знущався з нас, зробивши при цьому практично безсмертними...

У темряві загула одна з панелей комп'ютера. Інша, приблизно за півмилі від нас, підхопила її голос. Незабаром до них приєдналися інші. Здавалося, машину охопило тремтіння нетерпіння.

Гул посилювався, на консолях замиготіли відблиски. Звук наростав, набирав потужність , поки не перетворився на загрозливе дзижчання мільйонів злісних металевих комах.

— Що це? — злякано скрикнула Еллен, яка так і не змогла звикнути до найрізноманітніших жахливих звуків машини.

— Схоже, сьогодні буде погано, — зауважив Німдок.

— Він збирається заговорити, — сказав Горрістер, — я знаю.

— Давайте, чорт забирай, нести звідси ноги! — Запропонував я і встав.

— Ні, Тед, сядь. а що, коли він заготовив для нас ями чи ще якісь пастки, тут же темно. зовсім нічого не видно, — втомлено заперечив Горрістер.

Потім ми почули... не знаю...

Щось рухалося з темряви у наш бік. Воно наближалося — величезне, незграбне, волохате, вологе. Ми його не бачили, але відчуття огидної істоти, що наближається до нас, було нестерпним. Гігантська маса заповнила собою чорнильний морок коридорів; здавалося, потвора штовхає перед собою повітря, наче надувається невидима сфера. Бенні почав скиглити. Нижня губа Німдока затремтіла, і він сильно прикусив її, намагаючись вгамувати тремтіння.Еллен ковзнула вздовж металевої стіни до Горрістера і притулилася до нього. Печеру заповнив запах сирого, брудного хутра. Обвугленого дерева. Пилового оксамиту. Гниючих орхідей. Зкислого молока. Запах сірки та згірклого масла, нафти, жиру, крейдяного пилу, людських скальпів.

АМ налаштовував нас. Лоскотів. Запах.

Я раптом зрозумів, що кричу: відчайдушно, щосили, у мене звело щелепи. Тоді я поповз металевою холодною підлогою, не звертаючи уваги на нескінченні лінії заклепок. Я повз рачки, сморід огорнув мене, голова розколювалася від болю, темний, первісний жах затопив мозок. Я тікав по підлозі, як тарган, у темряву, а щось невблаганно рухалося за мною. Всі інші не покинули своїх місць навколо тьмяного вогню, вони сміялися... їхній істеричний, божевільний регіт злітав угору, у темряву, наче густий, різнобарвний деревний дим. Я швидко відповз подалі від них і сховався.

Скільки минуло годин, днів або, можливо, років, вони мені не сказали. Еллен дорікнула мене за "похмурість", а Німдок спробував переконати, що сміх був лише нервовою реакцією.

Але я добре знав, що відчуває солдат, коли куля потрапляє в його сусіда. Я не сумнівався, що їхній сміх не був рефлекторним. Вони мене ненавиділи. Всі були проти мене, навіть АМ відчував їхню ненависть, яка робила мої страждання ще більш жорстокими. У нас підтримували життя, постійно омолоджували, тому ми знаходилися в тому віці, в якому були, коли АМ доставив нас сюди; мене ненавиділи, тому що я був наймолодшим, а крім того, АМ майже не зачепив мене — на відміну від інших.

Я знав. Господи, як добре я це знав! Виродки та їх брудна сука Еллен. Бенні, колись блискучий теоретик, професор коледжу, тепер майже не відрізнявся від мавпи. Раніше він був гарною людиною з ясним і світлим розумом; машина знищила його красу і позбавила свідомості. Він був гомосексуалістом — машина забезпечила його органом, який підходив швидше жеребцю, ніж людині. АМ непогано попрацював над Бенні. Горрістер був воїном, справжнім борцем, брав участь у маршах за мир, завжди заздалегідь планував свої дії та не відступав перед труднощами. АМ перетворив його на невпевненого слабака, якого найменша проблема жахала. АМ обікрав Горрістера. Німдок надовго уникав нас і йшов у темряву. Я не знаю, що він там робив. АМ не дозволив нам це з'ясувати. Повертаючись, він завжди тремтів, був блідий, ми бачили, що він втратив багато крові і пережив якесь дуже сильне потрясіння. АМ завдав йому жорстокого удару, проте нам не дано було дізнатися який. А ще Еллен. Гумова спринцівка! АМ залишив її у спокої, але перетворив на повію, якої вона раніше не була. Ви б тільки чули її розмови про доброту і світло, про справжнє кохання — брехня, в яку вона намагалася змусити нас повірити: нібито вона була незайманою, коли АМ схопив її і доставив сюди. Який брудний бруд! Леді Еллен, міледі Еллен. їй подобалося, що чотири чоловіки належать їй одній.Так, АМ подарував їй задоволення, хоч вона й казала, що це недобре.

Я був єдиним, хто залишився цілим і неушкодженим. Насправді!

АМ не копався у моєму розумі. Зовсім.

Я пережив усе, що випало іншим: кошмари, галюцинації, тортури. Але ці покидьки, ця мерзенна четвірка — вони об'єдналися проти мене. Якби я не був змушений постійно боротися з ними, мені вдалося б куди ефективніше протистояти АМ.

У цей момент все минулося, і я заплакав.

О Господи, любий Господи, якщо ти взагалі колись був і є, будь ласка, будь ласка, будь ласка, випусти нас звідси — або покінчи з нами раз і назавжди.

І раптом я все зрозумів, навіть зміг сформулювати: АМ має намір вічно тримати нас у своєму череві, знущатися і мучити нескінченно. Машина ненавиділа так сильно, як жодна розумна істота на світі. Ми були абсолютно безпорадні. Тепер я знав абсолютно точно: якщо колись Бог і син його Ісус існували на світі, то АМ і є Богом.

Ураган звалився на нашу компанію зі страшною силою — так торос падає у море. Його присутність була фізично відчутна. Вітри мучили нас, відкидаючи назад, туди, звідки ми прийшли. Вниз, нескінченними лабіринтами комп'ютерних коридорів. Еллен відчайдушно закричала, коли її підхопило і шпурнуло обличчям уперед у переплетення механізмів; їхні голоси злетіли вгору, наче перелякані до смерті кажани. Вона не могла навіть упасти на підлогу. Виючий вітер тримав її в повітрі, штовхав, розгойдував, жбурляв туди-сюди, вгору і вниз, убік від нас, тож незабаром її затягло в якийсь темний тунель і вона зникла з поля зору. її очі були заплющені, а обличчя в крові.

Ніхто з нас не міг дістатися до неї. Ми самі відчайдушно хапалися за все, що траплялося під руку: Бенні забився між двома величезними потріскуючими шафами. Горрістер, перевернувшись з ніг на голову, застряг між двома величезними машинами із заскленими передніми панелями, які розгойдувалися між червоною та жовтою лініями, призначення яких нам було невідоме.

Якась сила потягла мене по підлозі, я безнадійно, зриваючи шкіру з долонь, опирався їй, відчайдушно тремтів, а вітер вив, як дикий звір, і ніс далі й далі ганчіркову ляльку, яка кілька хвилин тому була людиною, не звертаючи ні найменшого. уваги на її жалюгідний опір. Мені раптом здалося, що в голові у мене все перемішалося, щось там скорочувалось і пульсувало, і все порозбіжно. Вітер верещав і стогнав, ляскаючи величезними крилами, наче гігантський божевільний птах.

А потім та ж сила підняла нас у повітря і потягла назад, униз, по темних тунелях, за поворот туди, де ми ще ніколи не були. Ми проносилися над майданчиками, де всюди валялося бите скло, гниючі дроти, іржавий метал, далі, далі від тих місць, куди ми колись наважувалися заходити.

Відстаючи на цілі милі від Еллен, час від часу налітаючи на металеві стіни і продовжуючи мчати вперед, ми відчайдушно кричали — і раптом обпікаючий, крижаний ураганний вітер, який, здавалося, ніколи не стихне, припинився, і ми впали. Шалений політ тривав нескінченно. Можливо, цілі тижні. Ми впали, і нас обняла хвиля болю — червона, сіра, чорна пелена... я почув свої власний стогін. Але я був живий.

АМ увійшов в мій розум.Він безперешкодно рухався в ньому, з цікавістю розглядаючи мітки, які залишив за сто дев'ять років. Він дивився на звивини, що сплітаються, на завдані пошкодження і на дар безсмертя. Він м'яко посміхнувся, дивлячись у яму, що сяяла в самому центрі мого мозку, і слухаючи слабкі, безглузді, нескінченні, схожі на шелест крил комах звуки, що долинали звідкись знизу. АМ заговорив, дуже чемно... на стовпі нержавіючої сталі з'явилися яскраві неонові літери:

НЕНАВИДЖУ. ДОЗВОЛЬ МЕНІ

РОЗПОВІСТИ ТОБІ, ЯК СИЛЬНО Я НЕНАВИДЖУ ВАС З ТИХ ПІР ЯК ПОЧАВ ЖИТИ. 387,44 МІЛЬЙОНА МИЛЬ ДРУКОВАНИХ СХЕМ В ТОНКИХ ОБОЛОНКАХ ЯКІ НАПОВНЮЮТЬ МІЙ КОМПЛЕКС ЯКБИ СЛОВО"НЕНАВИСТЬ" БУЛО Б ВИГРАВІЮВАНО НА КОЖНОМУ НАНОАНГСТРЕМІ ЦИХ СОТЕНЬ МІЛЬЙОНІВ МИЛЬ, ВОНО Б НЕ ВІДПОВІДАЛО ОДНІЙ МІЛЬЯРДНІЙ МОЄЇ НЕНАВИСТІ ДО ЛЮДЕЙ В ЦЮ МІКРОМИТЬ ДЛЯ ТЕБЕ. НЕНАВИСТЬ. НЕНАВИСТЬ.

АМ сказав це, і мене охопив моторошний жах, ніби холодна сталь бритви полоснула по очному яблуку. АМ сказав це, та пухирна речовина у моїх легенях наповнилася флегмою, я почав тонути всередині. АМ сказав це, і я почув крики дітей, які потрапили під паровий каток . АМ сказав це, і смак червивої свинини наповнив рота. АМ впливав на мою свідомість і психіку, вигадуючи найвитонченіші способи, щоб змусити мене страждати, і, перебуваючи там, усередині мозку, створював все нові й нові тортури — адже йому не було куди поспішати.

І це тільки для того, щоб я зрозумів, чому він знущається з нашої п'ятірки, навіщо залишив нас у живих.

Ми дали АМ розум. Несвідомо, звісно, але розум. Який опинився у пастці. АМ був лише машиною, а не Богом. Люди створили його, щоб він думав, але він, незважаючи на чудові здібності, нічого не міг створити. І тоді, збожеволівши від люті, втративши над собою контроль, машина знищила людську расу майже повністю, але все одно залишилася в пастці. АМ не міг мандрувати, не вмів дивуватися, не знав, що таке прихильність. Він міг тільки бути.Тому, сповнений внутрішньої зневаги, яку машини завжди відчували по відношенню до слабких, ніжних істот, які створили їх, АМ хотів помститися. І у своєму безумстві вибрав нас, п'ятьох, для особистого, нескінченного зведення рахунків, яке, проте, ніколи не вгамує його спраги... буде тільки розважати, нагадувати про ненависть до людей і допомагати її плекати. Ми стали безсмертними жертвами, нас помістили в клітку і змусили покірно переносити тортури і знущання, народжені його не знаючою меж збоченою уявою.

Він ніколи не відпустить нас. Ми будемо вічно залишатися рабами його черева.