Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

на творців своєї власної історії — це ясно усвідомлювати, що саме ми хотіли б змінити. Ми не можемо погодитися з ідеєю, що хтось уже все за нас вирішив, і нам залишається тільки підкорятися наказам. Якщо ми поглянемо довкола, то побачимо, що в усьому світі є люди, які хотіли б щось змінити, однак вони не завжди знають, якою дорогою піти. Для всіх цих людей я написала цю книгу, засновану на курсі особистої драматургії, який я з успіхом провела у своїй країні. Більш за все — це запрошення до дії. Щоб ми не залишалися осторонь, коли нас ігнорують, або в ролі «Сплячої красуні», яка існує, не існуючи, яка слухає і не чує, яка бере участь, не беручи участі. Її присутність демонстративно пасивна, летаргічна, неспроможна. Нас хтось найняв грати цю роль? Хтось із вас погодився її грати? Чи ви просто належите до групи тих, хто подав у відставку, вважаючи, що жалюгідне існування, пекельний шлюб, уряд убивць та крадіїв — це той хрест, який ви маєте нести до кінця свого життя?

Якщо це так, не хвилюйтеся. Сподіваюся, що вправи, представлені в цьому підручнику, допоможуть вам змінити думку і дадуть необхідні елементи для чіткого розуміння того, хто ви є, що вам насправді потрібно і як ви можете цього досягнути.

Упродовж практичної вправи — написання нової історії, ми усвідомимо всі обов’язки, які покладені на нас «цивілізованим світом», де ми буцім-то живемо, і котрим, як нам здається, ми мусимо підкорятися, хоча насправді ці обов’язки були створені не для кращого самопочуття — ані нашого, ані інших людей.

Ми дізнаємося, якими є бар’єри, що утримують нас ув’язненими і не дозволяють нам взяти віжки своєї долі у власні руки. Світ, який інші змінюють відповідно до власного зиску — це в’язниця для більшості людей, і, якщо ви маєте бажання втекти з неї, ми з’ясуємо, де вихід.

Єдине, про що я хотіла б вас попередити, перш ніж продовжити — цей підручник був задуманий, щоб зорієнтувати вас у тому, як написати історію. Нову історію. Історію, яку до цього ніхто не писав і яку маємо написати лише ми. До сьогодні ми грали тільки ролі рабів, найманих працівників, але настав час, коли ми мусимо стати творцями своїх власних ролей. Почнемо з того, що будемо героями. Це дає нам владу вирішувати, в якому напрямку йти. Потім маємо написати все на папері. Письмова вправа обов’язкова. Вам слід брати участь в ній активно і абсолютно чесно. Ніхто не буде вас оцінювати. Ніхто не буде вас судити. Ніхто вас не виправлятиме. Не хвилюйтеся. Найбільше, що може трапитися — ви зустрінетеся із самим собою, і, якщо вам це вдасться, це принесе вам надзвичайну користь.

Читаючи питання в тексті, ви, можливо, відчуєте спокусу відповісти на них подумки. Однак це вам зовсім не допоможе. Напишіть, будь ласка. Написавши, ви себе зрозумієте!

Перед тим, як продовжити, я хочу вибачитися. Цей підручник називається, «Як написати нову історію і перестати бути жертвою за 12 занять». Маю вам сказати, що підзаголовок — це абсолютна брехня. Для того, щоб перестати бути жертвою, потрібно значно більше, аніж дванадцять занять. Вибачте, але якщо я сказала б вам це раніше, ви ніколи не захотіли б навіть спробувати. Отже, я перепросила. А тепер — уперед!

Друге заняття. Що ми хочемо змінити?

Цей крок не дуже важкий. Майже всі на світі знають, чого вони не хочуть. Що їм не подобається. Що заважає їхньому розвитку та доброму самопочуттю. Що викликає у них біль та змушує страждати.

Складніше усвідомити, чого ми хочемо. Та навіть усвідомлюючи це, ми можемо прожити все життя у безрезультатних спробах досягнути бажаного. Одна з найпоширеніших помилок — це спроба отримати те, чого ми хочемо, намагаючись змінити інших. Приміром, багато жінок-жертв домашнього насильства сподіваються, що їхні чоловіки раптом зміняться за одну ніч і почнуть приносити їм квіти, водити до кіно, виявляти розуміння та теплоту. Таким чином ці жінки можуть змарнувати ціле життя, отримуючи удари та образи, і нічого не міняючи. Якщо ми будемо покладати нашу віру в зміни на рішення інших, у нас ніколи не буде можливості побачити те, на що ми так чекали. Лише сама людина, а не хтось сторонній, може змінити стан речей. Ця внутрішня зміна, якою б незначною вона не була, автоматично відіб’ється на зовнішньому світі. Бо все, що знаходиться всередині, знаходиться і назовні, а все, що знаходиться зверху, знаходиться і знизу.

Давайте відповімо на такі питання:

1. Що саме, на вашу думку, має функціонувати інакше? (У вашій родині, у вашій школі, у вашій роботі, у вашому співтоваристві, у вашій країні, на вашому континенті, на планеті?..)

2. Чи ті зміни, яких ви прагнете, залежать ще від когось? Наприклад, якщо одна людина захотіла б покінчити з корупцією, чи змогла б вона цього досягнути? Скільки людей мусили би взяти в цьому участь, для того, аби подібна зміна відбулася?

Як ви, напевне, помітили, рішення великих корпорацій, верхівки влади, релігійних установ, Міжнародного валютного фонду або будь-якої іншої установи знаходяться поза межами нашого впливу. Ми можемо демонструвати нашу незгоду з їхніми рішеннями. Можемо обурюватися. Можемо створювати громадські організації, які б діяли в інтересах більшості, однак навіть в такому разі перемога нам не гарантована. Не лише через насильницьку та агресивну реакцію, до якої можуть вдатися можновладці, щоб захистити свої інтереси, але й тому, що зміни, аби бути справжніми, мають супроводжуватися оновленими соціальними структурами. Речі самі по собі не зміняться, якщо тільки ми не почнемо думати разом, діяти та працювати в інший спосіб. Ганді казав: «Все змінюється, коли людина перестає повторювати одне й теж».

Це найбільший і найскладніший виклик. Те, що одна людина робить — результат того, про що вона думає. Тому вкрай необхідно проаналізувати: чому ми думаємо так, як ми думаємо? Чому діємо так, як діємо? Чому живемо, так як живемо? І найголовніше, чи ми цілком усвідомлюємо, що наша форма дії та мислення повністю змінює функціонування суспільства, в якому ми живемо?

Недостатньо хотіти чого-небудь, для того щоб це відбулося. Багато революцій надихалися автентичним бажанням змін, та, не зважаючи на це, коли політичні діячі — їхні натхненники — приходили до влади, вони повторювали всі помилки своїх попередників.

Деякі песимісти, перефразовуючи аргентинського композитора Дісепола, могли б сказати, «світ був та залишається дурницею...». Однак, хоча мені дуже подобається це танго, я відмовляюся стверджувати, що світ