BooksUkraine.com » Історичний роман » Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

80
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Люлька, шабля - вся родина" автора Олег Говда. Жанр книги: Історичний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 108
Перейти на сторінку:

«Та що ж таке?! Що не зроблю — усе не в лад!»

Я так поспішно відсмикнув руку, якою вдавлював чубук у землю, наче обпікся.

Не можна люльку гасити! Без вогню не вижити... Це і диванному герою відомо. Правда, виключно з книг або реаліті-шоу. А у мене, завдяки дідові та батькові, досвіду набагато більше. І не чужого — здобутого власними гулями та мозолями.

Сумніватися в тому, що ординці вранці покинуть табір, не затоптавши багаття, не доводилося. Кому, як не пастухам знати, на що здатна степова пожежа. Так що єдина моя надія розвести вогонь завтра — тліюча жарина в люльці.

Квапливо схопив мундштук губами і злегка затягнувся. Обливаючись потом зі страху, що тютюн встиг згаснути. На щастя, люлька ще жевріла...

Можливо, здасться дивним, що я так зосередився на проблемі збереження вогню, відклавши інші питань до більш відповідного моменту. Але це, якщо не доводилося зустрічати світанок у мокрому одязі, знаючи, що посушитися і обігрітися ніде. А ще… В той час коли реальність усього іншого викликала сумніви, — жаринка у трубці була справжньою. І розум вчепився за неї, як керманич пошарпаного штормом вітрильника за світло маяка.

 

Я вже відповз кроків на десять, коли в таборі ординців піднявся гам. У тій частині, де розмістилися полонені, виникла якась гарячкова метушня. Кілька ординців кинулися на допомогу сторожі. Хтось підкинув у згасаючі вогнища хмизу, щоб додати світла. До мене долітали сердиті крик крики, болісні зойки, лайка... і тихе, жалісливе голосіння жіноцтва.

Потім двоє нукерів притягли нерухоме тіло і кинули його біля ніг свого бека* (*тут, — командир загону, отаман). В усякому разі цей татарин був одягнений багатше за інших і чалму носив зелену. А я десь читав, що головний убір такого кольору видається мусульманам  за якісь особливі заслуги.

Бек щось запитав у бранця. Не дочекався відповіді і запитав вдруге. Голосніше... Знову не отримав відповіді і віддав наказ своїм воїнам.

Один татарин встав за головою, другий — в ногах бранця, і обидва заходилися шмагати його батогами, як сніп молотили. Той лежав непорушно, як колода, і не видавав жодного звуку. Може, силу волі мав залізну, а може — просто втратив свідомість і нічого не відчував.

Я встиг нарахувати вісімнадцять ударів, перш ніж бек підняв руку. Нукери тут же відійшли в сторону. Ватажок встав, підійшов ближче, сунув невільникові в обличчя носок чобота і щось вимогливо промовив.

Мабуть, на цей раз той відповів.

Бек завив від злості і відсмикнув ногу так швидко, немов наступив на змію. Потім схаменувся, взяв себе в руки і... голосно розреготався. Не знаю як бранцеві, а мені його верескливий сміх зовсім не сподобався. Так люто регочуть перш ніж плюнути на могилу заклятого ворога...

Нукери підхопили невільника під руки і потягли до найближчої верби. Там поставили на ноги і стали прив'язувати до дерева...

«Ох, ти ж твою зелену!»

Приготування ординців так нагадували фінальну сцену з Гоголівського «Тараса Бульби», що мене мало не знудило.

Схоже, на моїх очах збиралися живцем спалити людину, а я нічого не міг вдіяти. Тобто, абсолютно нічого! Був би у мене автомат або бодай пістолет... Теж безумство, враховуючи, що ворогів більше десятка, але хоч якийсь шанс. А з голою дупою багато не навоюєш? Я не комп'ютерний «задрот» — і в секцію боксу ходив, і батько дещо показував. Саме тому можливості свої знаю... Не Чак Норріс... Але ж і дивитися просто так, як готується таке бузувірство, неможливо!

В якомусь старому фільмі гестапівці, щоб змусити говорити розвідника, катували на його очах іншу людину. Так у розвідника інфаркт стався... так перейнявся чужими стражданням.

Щодо інфаркту — я ще занадто молодий, а от голова, здається, ось-ось лусне. Навіть кров з носа пішла... Ні, точно не витримаю! Чорт! Яке безглуздя! Втечу — все життя буду мучитися, що злякався. Кинуся рятувати — і не допоможу нічим, і сам пропаду. Ще добре, як відразу вб'ють, а не прив'яжуть поруч.

На щастя, поки я мучився проблемою вибору, все несподівано закінчилося само.

Бусурмани лише міцно прив'язали впертого бранця, дивно посміюючись при цьому, але більше не били і взагалі, залишили. Чи то просто таким чином втихомирили і відокремили найбільш норовливого від решти ясиру, чи — відклали екзекуцію до ранку.

А ще через деякий час табір втихомирився і заснув. Окрім трьох вартових. Один з яких сидів спиною до багаття в кількох кроках від невільника. Так що, як би не кортіло, а від думки спробувати його звільнити, довелося відмовитися.

Для очищення совісті, я почекав ще трохи і, лише як остаточно переконався, що нічим не зараджу, зате напевно втрачу вогонь, — поповз подалі від табору. Скрегочучи з досади зубами і подумки проклинаючи бусурман.

А коли відповз достатньо, щоб не бачити відблиску багать, підвівся і пішов геть так хутко, як тільки можна йти по незнайомій місцевості в досвітній напівімлі. Коли зірки вже не світять, а сонце лишень підфарбувало обрій на сході, роблячи протилежний край неба ще темнішим.

Брів навпростець, ловлячи дрижаки голим тілом і в усій повноті відчуваючи «правду життя», але не в змозі знайти бодай якесь логічне пояснення, тому що зі мною трапилося.

1 2 3 ... 108
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"