Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Коли двері відчинилися, мені, як і послам, довелося підійматися, і присідати перед королівським подружжям в глибокому реверансі. Схиляючись, я зловила погляди послів: той, що виглядав старшим, осудливо хмурив брови; молодший же навпаки жадібно розглядав мою фігуру. Сховала усмішку і підняла очі на батьків. Ну, тепер-то зрозуміло, за якої умови батько погодився на присутність матінки: вона сиділа в спеціальному кріслі з колесами, а король особисто штовхав його. Так-так, повністю під наглядом. Я зустрілася поглядом з королевою, і та змовницьки мені посміхнулася. А я в черговий раз помітила, яка ж молода ще у мене мати, адже їй було всього лише тридцять шість років. П’ятнадцятирічною її подарували батькові, як наложницю, намагаючись таким чином принизити дочку опального короля Сапсанових земель. Король Аласкар же, навпаки, підніс юну принцесу і зробив своєю єдиною дружиною. А потім і кинув до її ніг всі королівські регалії, приєднавши її королівство до свого. Тепер Сапсанові землі – лише провінція Орлиних, але народ не нарікає, а тільки радий жити під панівною рукою своєї істинної королеви і її мудрого короля. Єдине, від чого король не вберіг свою дружину, так це від самого себе. Її ще майже дитячий організм не впорався, як годиться, з величезним навантаженням багатоплідної вагітності, тому тепер батько порошинки здуває з матері, чим дуже її веселить. Та й мене теж, хоча я, напевно, більше всіх переживаю за безнапасний кінець. Саме тяжка вагітність та пологи матінки були причиною відсутності примусу для мене до вступу в шлюб: батько оберігав і моє здоров'я, чекав, поки я остаточно подорослішаю.
Король підкотив королеву до її місця за столом і майже пересадив на зручний стілець. Сам же не за етикетом розташувався поруч, кивком надавши дозвіл приступати до трапези. Я слухняно потягнулася за столовим наряддям, нишком спостерігаючи за послами. Ті ж повністю втратили інтерес до мого вбрання, замість цього тепер розглядали нову дивину: мамине крісло. Так, це було нашим винаходом, ділитися яким з рештою світу ми зовсім не бажали. Наш коваль Закарія, втративши обидві ноги на полі бою, пристосувався таким чином самостійно пересуватися, а потім ще й почав виготовляти подібні крісла для потреб покалічених солдатів. Чого він тільки не навигадував: і з чотирма маленькими колесами, як у матінки, яке має штовхати помічник, і з великими, які людина може прокрутити сама, навіть експериментував над триколісними. Отож, таке крісло дарувало більше свободи людям, у яких були проблеми з ногами. Нам був звичний вигляд людини в самохідному кріслі, а ось іноземці були вражені та, здається, зацікавлені.
Трапеза пройшла в абсолютній тиші. Щоб хоч якось себе розважити, я крізь вії розглядала послів. Той, що виглядав старшим, мав зовсім невиразну зовнішність, єдиною яскравою деталлю якої були пишні вуса мишачого кольору і не менш пишна шевелюра. І як він не мучиться від спеки? А, точно, він же з Півночі, у них там не жарко. Другий посол мав цікавіший, як на мене, вигляд: темно-сірі, як грозова хмара, очі, здається, можуть пронизати наскрізь, мідного кольору коротко стрижене волосся не приховує правильні риси трохи довгастого обличчя, прямий ніс і тонкі губи наводять на думку про породу. Свята Іскра, розглядаю чоловіка, немов коня на ярмарку. Ледве стримала недоречний смішок, сховавшись за келихом. Але мені здалося, що матінка помітила мої веселощі.
Коли наряддя було відкладене, король Аласкар піднявся зі свого місця і вимовив:
- Шановні панове, прошу вас пройти за мною в мій кабінет, де ми можемо обговорити всі ваші запитання. Алія, будь ласкава, проведи матінку в її покої, а потім приєднуйся до нас. Адже справа безпосередньо стосуватиметься тебе, - зауважив король, а потім, повернувшись до послів, уточнив: - Я правильно розумію мету вашого візиту?
- Абсолютно правильно, Ваша Величність, - шанобливо вклонився старший.
Я смиренно кивнула, чим викликала приховану усмішку матері, допомогла їй пересісти в крісло і штовхнула його до виходу. Чоловіки рушили слідом, тому поговорити з матінкою я змогла лише тоді, коли коридори розійшлися, і ми зникли від сторонніх очей. Королева тут же знаком наказала мені зупинитися і жваво піднялася з крісла.
- Мамо!
- Мовчи, дочко! Я скоро розтовстію, як свиня, якщо не буду ігнорувати заборони твого батечка! Мені необхідно рухатися, а він цього не розуміє. Тому, щоб не скандалити, я в його присутності користуюся кріслом. Але ніхто не змусить мене в ньому сидіти, якщо короля немає поруч.
Я лише похитала головою, бачачи таку рішучість. Ми неквапливо рушили далі, я по дорозі поставила питання, що цікавило мене:
- Мамо, ну ти-то повинна знати, за чим явилися ці посли?
- За тобою!
Я аж спіткнулася, коли почула відповідь:
- В якому сенсі?
- Згадай-но королівську родину Лісового Котячого краю!
- Мамо-о! - застогнала я. Моя мати ніколи не втрачала шансу освіжити в моїй голові найрізноманітніші знання.
- І державний лад теж!
Зітхнувши, я почала:
- Король Фроуд Четвертий, править краєм вже 28 років. Королева Лінетта, перша і єдина дружина. Два принци - спадкоємний Харальд і його молодший брат Брінейн, маг, близнюки, обом незабаром виповнюється 30 років.
Тут варто зауважити, що по божественному благословенню Святої Іскри в королівських сім'ях часто первістками народжувалися близнюки, молодший з яких завжди був наділений незвичайними здібностями до магії та часто служив при дворі як придворний маг, був захистом і опорою для старшого брата (або сестри, як було б в моєму випадку, але моя магічно обдарована сестра, на жаль, не вижила). Бували випадки, що спадкоємець народжувався один, іноді обдарований, але частіше магія прокидалася або в наступному поколінні, або в комусь із родичів. Тоді правити допомагав маг попереднього короля, адже тривалість їх життя була набагато більшою, ніж у простих смертних. За великим рахунком жодне королівство не залишалося без сильного мага, а то і двох. У нас теж був придворний маг, кузен батька, Аззам, сильний, лячний, але нескінченно відданий королю. У всіх битвах він ставав пліч-о-пліч зі своїм сюзереном. З недавнього часу все частіше з'являлися магічно обдаровані діти й серед аристократів, і навіть простого населення (Зорія, наприклад, теж мала невеликий дар, якого вистачало на побутові чари та лікування невеликих пошкоджень), що наводило на думку про невірність в королівських сім'ях, або ж про велелюбність молодих принців. Але таких магів і порівнювати не варто було з королівськими нащадками. Хоча, об'єднавши сили, вони все ж могли дати цілком гідну відсіч, як і було свого часу в Сапсанових землях, де невеликий гурт обдарованих скинув законного правителя, маг якого помер, і намагався встановити свою владу, але зробив помилку, коли втягнув у свої інтриги мого батька.
Мама, вислухавши мій короткий звіт, підштовхнула:
- Державний лад.
- Король править країною, розділяючи владу з Радою Дев'ятьох, але може зректися влади, маючи законного одруженого спадкоємця, бажано з дітьми, і сильного мага.
- Тепер тобі зрозуміла причина?
- Фроуд хоче передати владу Харальду? А для цього принцу потрібно одружитися.
Мама кивнула, але все ж уточнила:
- Офіційно тебе, як і ще багатьох принцес, запрошують на святкування тридцятиріччя принців, а неофіційно – буде проведено відбір наречених.
- Для обох принців?
- Ні, одружитися збирається лише Харальд. З принцом Брінейном сталася якась таємнича історія, після якої він перестав брати участь у світському житті королівського двору, а тому і відомості про нього нашим шпигунам добувати стало набагато складніше. І на цьому все, моя мила. Біжи до батька і будь розумницею!
Я кивнула і поцілувала королеву в щоку, потім нахилилася і притулилася до її великого живота, прошепотівши:
- Гей братику! Як ти там? Дивись, не підведи мене і не народися дівчиськом!