Читати книгу - "Збірка за 2023-24 українською, Кірш Лі"

Може, саме

ця точка,

підвішена в порожнечі,

є початком

новітнього світу,

від того, - що не може не бути

його.

А ми - чи то в ньому,

чи саме цей світ... Разом.

-----------------------------------------

пам'ятаєш наш хліб, що залишився

з вечері

під час недавньої чуми, -

ми ділили його на двох,

крихти зсипаючи в долоні,

не намагаючись побачити наш завтрашній день -

світ стиснувся в крапку

до миті тут і зараз,

а неподільне було навкруги,

замість ефіру першоджерела

аж до безмежності -

тільки цятка світла

під нашим абажуром,

над пустим столом,

але ж є ми

та нерозмінний

ледь твердий окраєць

вічної хлібини.

світ аж ніяк не випадковий,

він як та квітка - сам

розкриється у строк,

проявиться із глибини

первісним лотосом

відродженого сяйва

над нашим цілісним столом.

---------------------------------------------

божеволіти від щастя з розуму,

свистіти на реях, різати вітрила

на шматки, їх нанизати на волосінь

впереміш

і вивісити як радість дитинства

на ялинку або на вікно,

дивитися на світ

крізь скельце надії,

злегка обертаючи як калейдоскоп -

я хочу саме так,

тягнуся до віконця підборіддям -

ловити випадковості прикмети,

складаючи їх в долоню,

щоб разом підкинути угору -

наче конфеті...

-----------------------------------------------

вчора, сьогодні

і завжди, -

я сплю, а сніг іде,

йде безупинно, чемним кроком,

вбиваючи свій крижаний костиль

в поверхню скель,

що на моїм шляху

змітають легкі кроки

і легковажність перемог,

і диво повноти,

сніг зустрічається з землею

і видає щощиросердний дзвін.

я сплю, а сніг іде,

мій сон

підкорюється долі,

і темрява бентежиться в кути,

страхи гортаються до хутра,

і лагідно жадають молока у ринці, -

а сніг –

сніг засинає, біле світло

вчора, сьогодні і завжди,

із відчуттям зітканності

подовженого світлового дня

повільно зміщується

у початковій точці.

-----------------------------------------------

розкладений клавішами до ряду

світ однорідний та причетний

тому, що світлотінь

проходить по межі займенників -

він камінь на основі праці,

тієї низки сходжень

що є сама собою суть

буття та монологу,

і певної сутності терпіння;

кидаючи камінь в центр кола

на воді, я розганяю хвилі

від себе до тієї нитки горизонту,

яка прядеться безперервним сном

і відображенням сновидінь, -

потік несе

звукопис шарудіння крил

стрімких та невловимих бабок

і точних слів,

річок, що містяться у руслі,

на берегах яких

ми піднімаємо міста

собі на плечі. Легко. Іноді. Мабуть.

---------------------------------------------

піти з промови,

прикривши

ті вуста як двері, -

ковзнув трикрапкою,

залягти на дно,

зімкнувши над своєю головою

долоні вод,

забрати із собою все багатство

прислівників та дієслів,

і в післяслів'ї вплести

вербальний код

свинцевого затвору;

річ, яка в собі

і поза межами предметів,

замкне на середині слід

ключа зі зламом,

спаяного хромом

з відблиску чобіт,

без звуку

знятих біля самого порога.

а може бути -

не раптово, згодом,

з собою в резонанс впаду,

і – заспокоюся. Зімкнувши рот.

-------------------------------------------

зможеш добрати

риму до слова любов?

не ту, що станцює

на кінчику язика

дробинкою зі свинцю

стріляючого в упор,

сліпого та нещадного

вісника зустрічі, -

а ту, що закінчить

спіралі виток

і на долоню

опуститься чистотою роси

туманного ранку,

невгамовним смутком

з дотиків

розбіжностей

і відбитків тебе-від-мене,

одурманених сутінком

самотності, що стріпонулися

під роздоріжжям

схрещення пелюсток

над головами тих дурнів,

що навесні

бачать сни наяву на алеях

рожево-кип'яних сакур, -

...ну як,

підбереш?

-----------------------------------------

- питання не до того, хто спочив,

питання є до того, - хто воскрес,

хто сам над собою сплекав

той ліс, що на згарищі виріс;

хто сплів свої тонкі сітки

для найбільш переляканих осіб,

і будучи ловчим умілим,

не став заарканювати птахів.

- питання не до того, хто сміливіший,

хто страх свій як дзвіночок

на вдиху затиснув у руці, -

питання моє до того, -

хто ожив,

хоча був зовсім мертвий;

але в пороху, просипаному землю,

нашіптував лепту

безжурних слів,

і сам збирав

себе з уламків,

вдивляючись у їхню порожнечу;

- я на видиху

питання своє ковтаю,

і у вікно мимохідь впускаю

п'янко винну лозу,

а крихти у двір зсипаю,

від тих п'яти хлібів,

що вирощені не найсміливішим,

але тим, хто всім всупереч –

воскрес.

------------------------------------------

що Бог

мені на душу покладе?

відчутно брутальною рукою...

- втрачений ключ

від дверей незнайомих,

загублений будиночок

з солом'яним дахом

і заводь, де вітер не чути, -

цвинтар і вільшаник, і свічки беріз,

розсіяний небом

прозорий дощ,

повітря в легенях,

гуркіт вітру і

купа соломи все з того ж,

даху, що рветься,

дорогу до цвинтаря між білих беріз,

так шелест у вільшанику,

- вітру дихання,

і світло, - на обрії.

і що ж?

Чи покладе руки на плечі,

мерехтливим серпанком

скибочка надії,

із турботою укутана

в теплу хустку, -

навряд чи почую, йдучи через сутінки, -

все той же вільшаник, і свічки беріз...

---------------------------------------------

+

колодязь повний,

чи порожній, -

у нього достатком

зіллються зорі,

і проросте терновий кущ

із крапель пролитих

нежданим віршоплітом -

нехай і мимохідь,

- Мені нема причин

рубати з плеча, ламати

плутанину із гілок,

черпати сповна, -

так що чути

грім відром гучного лихоліття,

і заглядати у глибини порожнечі

і пити жадібно,

переливаючи за край

велику кількість метеорів і зірниць

з доволі повної судини.

для мене тисячі причин

зіллються в лабіринти

перемир'я,

і переповнять чашу

дієслів

а зранку, коли випити її

сам бог велів,

мака той гострий серп

нічного світла

в таку солодку терпкість

готового тернового вина.

---------------------------------------

зізнайся мені в коханні

крадькома,

ненароком -

пошепки,

на гілці поруч із солов'ям

весняним, з толком

співаюча пісня

безсмертя любові;

зізнайся мені в коханні

збентежено або відверто,

на вушко, тихо, потаємно,

з пелени збентеженої вийнявши,

вручивши ліхтар і тонкий ключ,

уявивши собою двері

у стіні

товплячих тіней;

зізнайся мені в коханні

сьогодні, не затягуючи зустрічі,

чесно, -

і поклади в обійми слів.

-------------------------------------------

заздри красиво -

без злості та жовчі,

лише голову піднявши

над гладдю води,

вдихни, розкривши свої легені -

що ті крила,

назустріч прозорості

вітру та світла;

завжди десь

просторі ще ширші,

і річки синє, і небо ще вище,

але в тої заздрості немає суті,

що окрилює.

зверни

викриваючий ближнього сувій,

зітри

злочини сліди з душі,

шукай