Читати книгу - "Технологічний прогрес вогнепальної зброї(1500 - 1900 роки), Євгенія Вітьман"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Колісцевий замок був стійкий до вологи і надійнішим за кремневий замок(сніп іскор для запалення порохового заряду отримувався шляхом одноразового удару кременю по кресалу), який давав осічку навіть без видимих на те причин.
У колісцевого замка були й недоліки: складна будова, дороговизна, недостатньо висока якість сталі. Також він боявся бруду. Насічка коліщатка швидко зношувалася, якщо використовувався твердий кремінь. Мʼякий кремінь не псував коліщатко, але швидко кришився сам і забруднював замок. Якщо стрілець втрачав ключ для заводу механізму, зброя ставала некорисною. Ви зараз, можливо, подумали “Чому?”. Відповідь, на це запитання, я знайшла. Посередині замка, на осі, розташовувалося коліщатко з нарізною поверхнею. Воно крутилося від ланцюга, намотаного на вал колеса. Ланцюг тягнула вниз плоска пружина. Накручували ланцюг на вал ключем. При натиску на гачок пружина стискалась, змотувала ланцюг і колесо крутилося. Тому, при втраті ключа, нічим було накрутити ланцюг, колесо не крутилося, ну і, як наслідок, рушниця не стріляла. В польових умовах замінити його було неможливо. Замок складався з 30 - 35 деталей, котрі не кожен міг виготовити, тому серед піхоти поширення він не мав.
Та не зважаючи на ці недоліки, це був перший тип механізму придатний для пістолета.
Перший пістолет з'явився в 1590-х. Озброювалися пістолетами спеціальні полки кавалерії, згодом вершників прозвали пістольєрами.
Ґнотовий замок був незручний, а колісцевий дуже дорогий. Кремневий замок став найвдалішим запалювальним механізмом XVI ст. Він працював так: рушниця чи пістолет заряджали з дула, на підставку сипали порох, гачок з кременем відводили назад (при цьому стискалася підгачкова пружина), і готово — можна робити постріл. При натиску на гачок кремінь бив по пороху і лунав постріл. Був лише один недолік: від натиску на гачок до пострілу проходило 1-2 секунди.
Більше ста років кремневий замок ставили тільки на мисливські рушниці. Кожна країна мала свій власний кременевий замок, найвідоміші були: шотландські, англійські, голландські, шведські, карельські, іспанські, італійські, португальські і турецькі кременеві замки.
В 1605 році зʼявилася надійна конструкція, яка стала основою для вогнепальної зброї. Її винайшов францюзький зброяр Марен Ле Буржа. Вона була названа – французьким замком.
В 1641 р. в військових рушницях з'явився кіл-ніж, що допоміг піхоті оборонятись від кавалерії.
З 1650-х років кременеві рушниці стали основною зброєю піхоти. Скорострільність залишилася старою – один постіл в хвилину, при цьому залишився старий стрій «лінійний» і одночасні постріли групою. Далекобійність кременевої рушниці була 150—200 метрів, але з відстані 50 м пробивався стальний обладунок.
У 1670 р. з'явились перші набої (в аркуш паперу загортали порох і свинцеву кулю вагою 30 г).
Штуцер – нарізна(зброя , що має гвинтові нарізи в каналі стовбура для надання кулі обертального руху, забезпечує стійкість на траєкторії, дальності і купність стрільби) дульнозарядна рушниця. У другій половині XVII було спрощено заряджання скороченням дула і збільшенням калібру. Спочатку, тип зброї що вийшов, мав сильну дороговизну у виготовлені, тому з 1712 року незначною кількістю штуцерів озброювали офіцерів, також її використовували на полюванні. Після здешевлення, почав зʼявлятися серед легкої піхоти. Завдяки нарізам, штуцери гарантували кращу влучність, ніж гладкоствольні рушниці. Дальність стрільби була до 300 метрів, у гладкоствольних дальність приблизно 100 - 150 метрів.
Едуард Говард, англійський хімік, в 1799 році вивчав реакції зʼєднання гримучої ртуті із селітрою. Виявилося, що при сильному ударі суміш вибухає. Сила вибуху була в 5 разів сильніша за силу пороха. Говард помістив заряд ртуті в ствол рушниці, котру після пострілу рознесло на шматки. Це стало найбільшим відкриттям зброї кінця XVIII ст.
Новий запалювальний механізм для рушниці винайшов Шотландський пастор А. Форсайт в 1807 році. Він отримав назву “хімічний”. В народі його називали “флаконний”, через форму пристрою.
В 1815 році невідомий англієць вигадав нове доповнення до набоя — капсуль.
Капсульна зброя перезаряджалася так: після надходження набою в дуло, капсуль надівали на трубку, гачок ставили в бойове положення. Ця зброя була дуже надійною. Працювала у будь яку погоду без збоїв, і робила постріл одразу після натиску на гачок. Але мінус в неї теж був. Капсуль був дуже крихітним і його часто губили.
Слід відзначити Самуеля Жана Паулі. Він створив унітарний патрон (метальний заряд , займистий елемент і куля укладені в один цільний виріб) та зброю під нього. Це спрощувало і прискорювало процедуру перезарядження вогнепальної зброї. Паулі представив свій винахід в Парижі в 1812 році. На жаль, впровадити унітарний патрон у виробництво завадили, на думку збройного експерта Йєна Хогга, міркування того, що така зброя була безвідмовною в руках підготовленого стрільця, але якби вона опинилася в руках рядового солдата Наполеонівської Армії , неминуче виникли б труднощі.
Йоганн Дрейзе – той хто розпочав нову еру в світі вогнепальної зброї. Він довгі роки працював над своїм винаходом – новою гвинтівкою. Це почалося в 1809 році, ще молодий німець приїхав в Париж і випадково став підмайстром Самуеля Паулі.
Дрейзе, у 1836 році, запропонував прусському уряду нарізну гвинтівку, яка заряджалась з казенника(задня частина ствола). Після випробування гвинтівку було прийнято для озброєння піхоти під назвою «легка капсульна гвинтівка зразка 1841».
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Технологічний прогрес вогнепальної зброї(1500 - 1900 роки), Євгенія Вітьман», після закриття браузера.